Головна Головна -> Твори -> Пригодницькі інтриги в романі «Айвенго»

Пригодницькі інтриги в романі «Айвенго»



«Айвенго» — історичний роман. Але вивчати по ньому історію не слід. Цей роман є відтворенням пам’яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш. Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема то й казати. То краще поговоримо про пригоди, які щедро подав автор у романі.Тут усього багато. Ось приходить у батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.

Ось на такі події багата книга. Все це навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач зміг пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію в інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники. Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний. Річард Левове Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада. Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гробу і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.

Можна продовжити це зіставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь. Саме тому їхня війна буде жорстокою. Спочатку перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв. Так сталося і в романі Вальтера Скотта.

Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти зла, із яким кожний із нас стикається у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія. Я перечитую роман В. Скотта «Айвенго» і співчуваю красуні, якій не подаровано долею нічого. Навіть у коханні вона може тільки втрачати — і втратить. Настільки, що прийде цілувати руки переможниці.

А річ у тім, що її звуть Ребекка, вона донька Ісаака з Йорка. Вона — дівчина і народу, який ненавидять і зневажають із багатьох причин. Одна з причин релігійна: юдейка не може бути прийнятою у порядному товаристві, не може розраховувати на шлюб ні з норманом, ні з саксом. Їй не піднятися вище від коханки — а це вона вважає падінням. Друга причина в тому, що її співвітчизників, не схильних вирішувати проблеми з мечем та списом у руках, великі хазяї Ангіні зневажають як боягузів. Нарешті, вона багата. А феодали, що її оточують, і простий народ болісно заздрять діловим успіхам Ісаака з Йорка і не дарують їх його доньці.

Проте саме вона та її батько беруть найактивнішу участь у долі головного героя — Айвенго. Це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, і красивими лицарськими обладунками, хоча це речі зовсім недешеві. Відомо, що гарний панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками і начинням. І їм на руках Ребекки буде поранений Айвенго, і їй треба буде згадати всі уроки Мірнім, найкращої лікарки її народу. Саме її лікуванню має дякувати син Седрика, який залишився живий. Його шляхетність спроможеться лише на вдячність.

Десь я читав, що коханням може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, яке в жодному разі не вдячність. До того ж кохати іновірку йому і на думку не спаде. Храмовник кохає прекрасну єврейку. Єврейка кохає шляхетного Айвенго. Ліївенго кохає величну леді Ровену. Леді Ровена дозволяє себе кохати. А сама… Я не можу зрозуміти її ставлення до Айвенго. Вона нічого не зробила задля нього. Щоправда, під час нашого знайомства з нею в домі Седрика Сакса вона залюбки слухає розповідь про нові подвиги вигнанця Айвенго. Проте дівчині завили приємно усвідомлювати, який незвичайний хлопець є її «прихильником». А порушення волі господаря дому їй нічим не загрожує, бо господар вважає її претенденткою на англійський трон і сповнений васальної поваги до неї. І хоча Ровена говорить дуже люб’язні слова після проголошення її Королевою Краси на турнірі, та все ж не вона зцілює його рани і не вона повстає проти батьківської волі і «громадської думки».

Ровена лише чекає, непорушна, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. Все працює на неї: і її зовнішність, і традиція їхньої ще дитячої дружби, і релігійна єдність, і впевненість у почуттях Айвенго.

«Тому, хто має, додасться ще, а у бідного відніметься». Так воно й сталося. Перед тим, як навіки покинути Англію, бідна Ребекка прийде попрощатися і поцілує руку величній Ровені, як це зазвичай повинні були робити переможені в потіху переможцям.





Схожі твори: