Головна Головна -> Твори -> Минуле і майбутнє народу в поезії В. Голобородька «Ми йдемо»

Минуле і майбутнє народу в поезії В. Голобородька «Ми йдемо»



Поет Народився на Луганщині. Після закінчення школи працював на шахті. Навчався в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Донецькому університеті, звідки був відрахований через заяву про впровадження української мови викладання. Працював на різних роботах.

Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили світ збірки «Летюче віконце» (1970, США). «Зелен день» (1988), «Ікар на метеликових крилах» (1990), «Калина об Різдві» (1992). Збирає й професійно вивчає український фольклор. У творах використовує елементи народної творчості. Поезія В. Голобородька філософічна, у ній робиться спроба осмислення суперечливого і складного життя людини-сучасника. Коли читаєш вірші Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий поетичний світ. Він наповнений людьми і птахами, щирістю і відвагою, болем і добротою. Він казковий і реальний водночас.

Але, чи то буде вірш інтимної лірики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж, — з кожної поезії дивиться на нас Україна. Як же треба її любити,’ як шанувати її народ, щоб ця любов і повага стали часточкою душі кожного читача! Думаю, це те, що зветься дійсним патріотизмом. Ним сповнена поезія «Ми йдемо», яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем відчуваєш себе гідним нащадком величного і незламного українського народу. Ми є, ми йдемо через віки, через світову історію важким і гордим шляхом! Цей прадавній шлях об’єднав минуле, сьогодення і майбутнє, бо ми непорушні у нашій відданій любові до рідної землі.

Нам є чим пишатися! Бо Україна — це і чудова природа «від степів до гір, від лісів до морів», і багате історичне минуле («Звідусіль виходимо на прадавні шляхи»), і «багатолюдні міста», і «тихомрійні села», і «золотоверхі церкви». Все це — «віковічна земля» наших прадідів, що «нас послали у путь», тобто заповіли нам любити і берегти Україну, як любили і берегли її вони.

«Ми гордо йдемо шляхами України», з почуттям власної гідності проходячи повз друзів і повз ворогів. Не можна жодними підступними способами нас зупинити: «марна ваша справа — ми йдемо», не вдаючись до «.пояснень причин, що привели нас у рух». Та й чи потрібні якісь докази? «Ми чинимо волю наших прадідів», а це — святий обов’язок кожного покоління. Може, саме через це нація наша — незламна і осяяна оптимізмом:

  • Ми йдемо по Україні,
  • пов’язані вишиваними дівочими руками
  • рушниками,
  • і радість сяє в наших очах.

Загрузка...



Схожі твори: