Головна Головна -> Твори -> Вірш В. А. Жуковського «Море». (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)

Вірш В. А. Жуковського «Море». (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)



Безмовне море, блакитне море, Відкрий мені глибоку таємницю твою.
Таємниця моря хвилює поет. Море завжди мінливе, воно як би з’єднане з небом: у гарну погоду спокійне, ясне, а в погану – неспокійне. Воно – як людина, як сам поет.
… Іль тягне тебе з земния неволі
Далеке, світле небо до себе? ..
На початку XIX століття в Росії склалося новий літературний напрям – романтизм. Він прийшов на зміну класицизму і оформився у двох головних течіях – психологічному і цивільному. Психологічне течія російського романтизму очолили Жуковський і Батюшков.
Заслуга В. А. Жуковського полягає в тому, що весь видимий людині світ у його поезії постав в індивідуальному світі, пропущеному через серце і душу. Після Жуковського будь-яке переживання, будь то туга чи печаль, цивільного або патріотичне почуття, втратило риторичне, абстрактне (і тому холодне) вираз і набуло задушевність і зворушливість.
Зелень ниви, гаї лепет,
У небі жайворонка трепет,
Теплий дощ, блисканням вод, –
Вас назвавши, що додати?
Чим іншим тебе прославити,
Життя душі, весни прихід?
Єдність авторської свідомості і відображеної в ліриці романтичної особистості – ось те нове, що вніс Жуковський в романтизм зокрема і в поезію взагалі. Це спричинило за собою єдність стилю і тону, яке досягалося в результаті прямого, безпосереднього відтворення душевних переживань особистості.
Своїми елегіями Жуковський вдихнув в російську поезію новий зміст і перетворив її лад. В елегії “Море” зміст сумно не тому, що так велять “правила” мистецтва, а внаслідок сформованого у поета розуміння життя. Так була похитнулася примусовий зв’язок між жанром та ліричної емоцією. Це призвело до того, що особистість у поезії вже не ділилася на різні сфери – інтимну, громадянську, а постала єдиної, внутрішньо складному і багатогранною, прекрасною і піднесеною. Дійсність відтепер проглядалася через душевний лад людину, через її індивідуальні, неповторно-своєрідні, самобутні переживання.
Ти б’єшся, виєш, ти хвилі под’емлешь,
Ти рвеш та душити ворожу імлу …
І імла зникає, і хмари йдуть,
Але, повне минулого тривоги своєї,
Ти довго піднімаєш іспуганни хвилі … Літературний критик В. І. Коровін у своїй статті “Від Державіна до Тютчева” писав: “Елегічна емоція включила тепер і” вічні “філософські питання – протиріччя між кінцівкою тіла і нескінченністю духу, і соціальні – незадоволеність нагальною дійсністю, в якій гинуть високі духовні цінності (звідси спрага іншого світу і пекуча мрія про нього), і психологічні – бажання передати неповторні і гуманні почуття, властиві окремої особистості, родинним їй душах “.
Ти у безодні покійної приховуєш смятенье,
Ти, небом милуючись, тремтиш за нього.
В. А. Жуковський надав елегійного смутку всепроникаючий і всеохоплюючий характер. Елегійний настрій – це панівна тональність його лірики. Елегія – пісня усього людського життя, що виражає глибоке і невикорінне розчарування в дійсності.


Загрузка...



Схожі твори: