Головна Головна -> Твори -> Сон Тетяни (за романом Пушкіна «Євгеній Онєгін»)

Сон Тетяни (за романом Пушкіна «Євгеній Онєгін»)



Жива нитка, що зв’язує Тетяну з народом, проходить через весь роман. Не випадково автором окремо виділений в композиції сон Тетяни, який стає знаком близькості до народного свідомості, до народних вірувань і, якщо завгодно, навіть до народних забобонам, що сформувалися задовго до епохи християнства. Сну Тетяни передують опису святок:

Татьяна вірила

Простолюду старовини,

І снам, і карткових ворожінням,

І прогнозам місяця.

Її тривожили ознаки …

Інтерес до прикмет, обрядів, ворожінням для Пушкіна, поряд з народною поезією, характеризує склад народної душі. Віра Пушкіна в прикмети торкалася, з одного боку, з переконанням у тому, що випадкові події повторюються, а з іншого – зі свідомим прагненням засвоїти риси народної психології. Виразником цієї риси характеру поета з’явилася Тетяна, чия поетична віра в прикмети відрізняється від марновірства Германн з «Пікової дами», який, «маючи мало істинної віри … мав безліч забобонів». Прикмети, в які вірила Тетяна, – це свого роду результат вікових спостережень над перебігом випадкових процесів. Більш того, епоха романтизму, поставивши питання про специфіку народної свідомості, вбачаючи в традиції віковий досвід і відображення національного складу думки, побачила в народних «марновірствах» поезію і вираз народної душі. З цього випливає, що Тетяна – героїня виключно романтична, що і доводить її сон.

Пушкін цілеспрямовано відібрав ті обряди, які були найбільш тісно пов’язані з душевними переживаннями закоханої героїні. Під час святок розрізняли «святі вечори» і «страшні вечори». Не випадково ворожіння Тетяни проходили саме в «страшні вечори», в той же час, коли Ленський повідомив Онєгіна, що той «на тому тижні» покликаний на іменини.

Отже, Сон Тетяни містить в собі одну з головних ідей роману: героїня не могла б так тонко відчувати, якщо б не її близькість до народу.

Сон прочитується і за язичницьким, і за християнським символічного словника, але неоднаково. З позиції язичництва сон, сновидіння – це завжди переміщення в інший світ. У такому сенсі для язичника сни не менш реальні, ніж повсякденна дійсність, – швидше, навіть більше, бо вони обов’язково віщі, пророчі – як раз тому, що вони переносять героїв у підвищення значимості простір. За всіма законами язичницької просторової символіки інший світ уві сні Тетяни представлений дрімучим лісом, його центр, (осередок його сил) – лісовий хатинкою, його межа – струмком (річка як межа двох світів). «Провідник» Тетяни в цей іноміріе, ведмідь, – теж традиційний господар лісового царства не тільки в слов’янській, але й у всій індоєвропейської міфології.

Для християнства у вищому, абсолютному розумінні немає іномірія зла, немає і людей з цього іномірія зла. По-християнськи це лише духовна порожнеча, зона відсутності світла і добра, його вселенська «тінь». У зла немає і бути не може свого, законного, постійного місця в світобудові: воно корениться у світі духовному, в душі людини. При цьому жодна людина не має «злий душі» (як скаже Пушкін навіть про старій графині з «Пікової дами»). Але людина може спотворити, перекрутити природу своєї душі, якщо зробить з неї «іграшкою» пристрастей.

Темний ліс Тетяниного сну і робиться символічним «пейзажем душі» Онєгіна: її питаннях «похмурих безодень», її морального хаосу з демонічними чудовиськами-пристрастями, її егоїстичного холоду. Зовні в побуті, в житті Онєгін, світський дженджик, нудьгуючий в селі столичний житель, може здаватися «дуже милий». Духовні небезпеки, що підстерігають героя, на побутовому мовою невимовно, звичайним зором невидимі. І еротичне наслання, «туга нічна», яка вторгається через Онєгіна в життя Тетяни, теж є не проста дівочий закоханість, але смертельно небезпечне спокуса духу. І цього теж не можна поки що ні побачити, ні прямо «реалістично», життєво висловити. Як сон Тетяни робить можливим «зішестя в пекло» Онєгінська духу; лише сон виводить назовні внутрішню жахливість цього стану, віщує загрозу не тільки для героя, не тільки для його друга, а й для героїні. У староруської літератури був такий популярний жанр: прижиттєві «ходіння по муках», подорожі в загробний світ. Сон Тетяни саме і вводить в новоєвропейський, цілком «цивілізований» роман у віршах старовинний полуфольклорний жанр, а тим самим і християнську духовну традицію, цей жанр породило.

Композиційно іноміріе потрапляє в літературні тексти найчастіше на сильних, особливо відзначених позиціях – в зав’язці дії або його кульмінації. Як би витіювато не складалася фабула твору, її справжня мета і сенс, призначення всіх подій, суть і розстановка всіх основних її учасників виявляються саме там, у іноміріі, – місце зустрічі з долею, яке визначено віковими символічними традиціями і «змінити» яке воістину « не можна ».

Сон Тетяни, будучи центральним для психологічної характеристики «російської душею» героїні роману, також виконує композиційну роль, об’єднуючи зміст попередніх голів з драматичними подіями шостого розділу. Сон перш за все мотивується психологічно: він пояснений напруженими переживаннями Тетяни після «дивного», що не вкладається ні в які романний стереотипи поведінки Онєгіна під час пояснення в саду і специфічної атмосфери святок – часу, коли дівчата в спробах дізнатися свою долю вступають в ризиковану і небезпечну гру з нечистою силою. Проте сон характеризує й інший бік свідомості Тетяни – її зв’язок з народним життям, фольклором. Подібно до того як у третьому розділі внутрішній світ героїні роману визначений був тим, що вона «уявний» «героїнею своїх коханих творців», тепер ключем до її свідомості робиться народна поезія. Сон Тетяни – органічний сплав казкових і пісенних образів з уявленнями, які проникли з святочного і весільного обрядів. Таке переплетення фольклорних образів у фігурі святочного «судженого» виявлялося у свідомості Тетяни співзвучним «демонічних» образу Онєгіна-вампіра і Мельмота, який виник під впливом романтичних «небилиць» «британської музи».

Однак у казках і народної міфології перехід через річку є ще й символом смерті. Це пояснює подвійну природу сну Тетяни: як подання, почерпнуті з романтичної літератури, так і фольклорна основа свідомості героїні змушують її зближувати що тягне за собою і жахливе, любов і загибель.

У «Євгенії Онєгіні» Пушкін вперше в російській літературі «провів перед нами образ жінки, твердість душі яка черпає з народу». Головна краса цієї жінки в її правді, безперечною і відчутної, і заперечувати цю правду вже не можна. Тетяна – це свідчення того могутнього духу народного життя, який може виділити образ такої незаперечної правди. Образ цей дан, є, його не можна заперечити, сказати, що він вигадка, або фантазія, або ідеалізація поета.

Єдність з природою, Росією, народом, культурою робить Тетяну істотою неземним, але одночасно нескінченно закоханим у життя і у всі її прояви.


Загрузка...



Схожі твори: