Головна Головна -> Твори -> “Тема війни” – твір “Війна у двох долях”

“Тема війни” – твір “Війна у двох долях”



Війна. Яке страшне слово. Війна – це горе і страх. Війна – це розруха і смерть. Летять роки …. Все більше часу відділяє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас спогади ветеранів, які пройшли війну.

Про Велику Вітчизняну війну я знаю лише з розповідей дорослих. Мій дідусь часто згадує свого батька Скороходова Івана Дмитровича. На фронт він потрапив з перших днів війни. Перше бойове хрещення отримав прадід під Мінськом в дивізії НКВС. З боями їх частини відступали в глиб країни. В одному з боїв він був поранений, але поранення було легким. Підлікувавшись, прадід знову вирушив на фронт. Бувало важко, а іноді й страшно. Але він, як і всі його товариші стійко переносив тяготи війни. У 1943 році він брав участь у битві на Курській дузі і знову був поранений. На цей раз поранення виявилося серйозним. Лікарі навіть хотіли відрізати йому ногу. Але дідусеві пощастило. У госпіталі був дуже хороший військовий хірург. Він лікував поранених за своїм методом і врятував багатьох солдатів, у яких починалася гангрена. Допоміг він і моєму прадіду. Після цього поранення його комісували, і він продовжував трудитися в тилу на благо перемоги. За цей бій його нагородили медаллю «За Відвагу». Але знайшла його медаль тільки через 20 років. Я знаю свого прадіда тільки з розповідей і сімейним фотографіям, він давно помер. Але я дуже пишаюся ним. Адже він мужньо бився з фашистами і у Великій Перемозі є і його внесок.

А ще моя мама розповідала мені про своє класного керівника. І його доля виявилася схожою з долею мого прадіда. У нашій школі багато років пропрацював вчителем фізики ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений вчитель школи РРФСР Горєлов Віктор Олексійович. На фронт він потрапив в березні 1942 року. Воював він мінометником в 222 стрілецької дивізії. Влітку його легко поранило. Після госпіталю Віктора Олексійовича направили на курси середніх командирів. У листопаді 1942 він повернувся до своєї частини командиром мінометного взводу і продовжив свій бойовий шлях. За мужність, прагнення до перемоги його не раз нагороджували орденами і медалями. Першою нагородою була медаль «За Відвагу». За тим, були й інші нагороди: орден «Червоної Зірки», орден «За бойові заслуги», медаль «За оборону Кавказу» та інші. Навесні 1944 року нове поранення, цього разу важке в ногу. Майже півроку тривало лікування. Віктор Олексійович поправився, але став кульгати і воювати він більше не міг. У військкоматі його направили працювати до школи. Молодий фронтовик став учителем. 57 років він навчав дітей. І навіть на пенсії він не забуває школу. Віктор Олексійович частий гість на класних годинах і шкільних заходах.

Дві людини. Дві дуже різні і дуже схожі долі. Їх молодість обпалила війна. Вони знали, що перемога потрібна будь-яку ціну і готові були платити цю ціну. Мужньо переносячи тяготи війни, разом зі своїми фронтовими товаришами вони прагнули до перемоги. Їх сміливо можна назвати ковалями Великої Перемоги. Адже її кували всім народом і кожен окремо.

Їм пощастило. Вони вижили. Асколько не дожили до цього світлого дня? 25 мільйонів людських життів забрала ця війна.
Дуже дорого дісталася нашому народу перемога над фашизмом. Згадуючи про це, хочеться крикнути дорослим: «Пам’ятайте! Про загиблих, будь ласка, пам’ятайте! О горе, яке несе війна, пам’ятаєте! Про людей, що принесли Перемогу, пам’ятаєте! Пам’ятайте і не допустіть війни ніколи! »


Загрузка...



Схожі твори: