Головна Головна -> Твори -> У чому полягає сенс людського життя

У чому полягає сенс людського життя



Твір за оповіданням Джека Лондона «Любов до життя». Менш ніж двадцять з прожитих років Джек Лондон працював у літературі. Але вражаючими були його творчі успіхи. Із захопленням та заздрістю спостерігали сучасники за злетом і казковою долею Джека Лондона. Із нього хотіли зробити рекламу прекрасного, квітучого суспільства, вказуючи на долю письменника як на приклад втілення ідеї рівних можливостей, що відкриті в Америці для кожного. Ось, мовляв, хлопець-робітник, пасинок фермера, який зазнав бідності, не зміг отримати університетської освіти, але все одно став уславленим письменником, зумів досягти своєї мети і здійснити мрію. Боротьба за успіх знесилювала, а роки голодування й відчаю гнали його з нелюдською напруженістю нервів на пошуки вигідної репортерської та письменницької роботи. Це було свого роду самоспалення заради успіху. Джек Лондон писав: «Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким я був бідним і як шалено мені хотілося досягти успіхів, а ще – яким я був щасливим».

Уже перші з його північних оповідань вразили читачів новою постановкою проблеми і її художнім втіленням. Герой ранніх оповідань Джека Лондона залишався наодинці з природою та самим собою, випробовуючи себе в нелегкій боротьбі з труднощами. Але все ж таки ху-дожник-реаліст не міг піти проти правди життя: на Північ людей змушувала їхати «золота лихоманка». І серед мужніх та сильних людей було багато таких, які принесли із собою у сувору білу тишу Аляски звірячі закони цивілізованого суспільства: ненаситну пристрасть до золота, індивідуалізм, прагнення розбагатіти що б там не було. Мри «золотої лихоманки» химерно перепліталися з високою романтикою,

шо накладало своєрідний відбиток на свідомість мешканців цього суворого краю.

В оповіданні Джека Лондона «Любов до життя» зображено двох друзів, які повертаються додому після вдалих пошуків золота. Один з подорожніх вивихнув ногу і попросив свого супутника Білла допомогти. Але той нічого не відповів на прохання про допомогу, кинув товариша в біді й пішов геть, узявши з собою частку видобутого разом золота.

Коли безіменний герой оповідання залишився один, він, перемагаючи біль у нозі, пішов далі. Він був упевнений, що йде правильно й ніколи не зіб’ється з дороги. Через деякий час, зрозумівши, що заблукав, він став розмірковувати про те, що ж йому слід зробити з видобутим золотом, яке важило стільки ж, скільки й усі інші речі. І все ж таки герой не зважився залишити своє золото, хоча йти ставало все важче.

Подорожній знемагав від голоду. Він декілька разів намагався спіймати куріпок, але даремними були всі його зусилля. Одного разу він ухопив куріпку за хвіст, проте в руці залишилося лише три пір’їнки… «Дивлячись, як куріпка відлітає геть, він відчував до неї таку ненависть, наче вона заподіяла йому страшне зло». Навіть у майже несвідомому стані подорожній бачив їжу. А прокинувшись, він відчував тільки жахливий біль у животі від голоду. Нещасть побільшало, коли пішов мокрий сніг і погасив багаття. Герой був у відчаї та прийшов до висновку, що вмерти не так боляче, як жити. Але жадоба до життя змушувала його підніматися й іти далі. І раптом далеко на обрії він побачив корабель. Змучений, голодний герой ішов до корабля, сподіваючись на порятунок. Дорогою йому трапилися останки Білла, супутника, який його зрадив. Бридливість до нього не дозволила взяти його золото. Наприкінці оповідання автор говорить про боротьбу людини з вовком. «Людина не могла вже оборонятися, проте жадоба до життя, любов до життя надали йому останніх сил…».

Через три тижні герой почав одужувати. Але в його свідомості надовго залишилося відчуття голоду і страх перед голодною смертю. Людина ходила по палубі й жебракувала, а випросивши шматочок хліба або сухар, ховала собі під подушку. Це оповідання примушує нас задуматися над сенсом людського життя, про важливі поняття: «дружба», «товариськість», «зрада». Сенс життя людини полягає в тому, щоб допомагати іншим, підтримувати їх у важку хвилину, у тому, щоб кожний, озирнувшись на свої прожиті роки, міг би спокійно дивитися усім в очі, бо завжди все робив по совісті.


Загрузка...



Схожі твори: