Головна Головна -> Твори -> Зображення в повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» побуту й звичаїв Запорозької Січі

Зображення в повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» побуту й звичаїв Запорозької Січі



Запорозька Січ, дивовижний суспільний лад, відомий світовій науці як козацька християнська республіка, а запорозькі козаки — бойова сила, сформована на демократичних посадах самим народом. Січ була у всіх на вустах, про неї говорили як про якесь царство волі і права, про неї співали кобзарі, складали пісні й легенди. Це був оплот козацтва на Україні. Сюди з усієї України тікали старі й молоді козаки, шукаючи притулку від ганьби, загоюючи рани. Від самого початку свого існування Запорозька Січ була осередком волелюбності, звідси, по суті, починалися всі виступи проти поневолювачів. «Запорозька Січ — то гніздо, звідки вилітають усі ті горді та міцні, як леви, звідки розливається воля й козацтво на всю Україну».

У своїй відомій повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь змальовує досить яскраво
й достовірно життя і звичаї Запорозької Січі. Давайте ж разом із Тарасом Бульбою та його синами — Остапом і Андрієм — героями повісті — вирушимо до Запорозької Січі.
Запорозька Січ зустріла їх трудовим напруженням. При в’їзді Бульбу та його синів «оглушили п’ятдесят ковальських молотів, які били в двадцяти п’яти кузнях». Для того щоб утримувати багатотисячне військо, одягнути й нагодувати його, забезпечити військовим обладунком, потрібна була праця багатьох людей; тут добували руду, вугілля, випасалися череди волів, коней, споруджувалися човни, підводи тощо. «Могутні кожум’яки сиділи під дашками ґанків на вулиці й м’яли своїми дужими руками волячі шкури. Крамарі сиділи з купами кременів, кресалами й порохом». Сама ж Запорозька Січ являла собою сувору військову організацію, бастіон, де проходили навчання молоді козаки.

«Проте Січ не любила занадто завантажувати себе військовими вправами й гаяти час; юнацтво виховувалося й освічувалося в ній самим досвідом, в самому розпалі битв, які через те майже не припинялися. А в перервах козакам нудно було братися за вивчення якої-небудь дисципліни, крім хіба стрільби в ціль та зрідка кінських перегонів». Та все ж таки необхідною військовою наукою молоді козаки оволодівали: вчилися шабельного бою, вчилися влучно стріляти, вести рукопашний бій чи облогу, керувати човном тощо.
Слід також звернути увагу на суворі звичаї та закони, яким підкорялися абсолютно усі козаки, без винятку.

«Коли козак прокрався, потяг яку-небудь дрібничку, це вже вважалося ганьбою для всього козацтва: його, як безчесного, прив’язували до ганебного стовпа і клали коло нього кия, яким кожен, хто п проходив, мусив ударити його, аж поки не забивали до смерті. Боржника, що не сплачував, приковували ланцюгом до гармати…» Ате найбільша й найстрашніша кара була визначена за смертовбивство. «Тут-таки, при ньому, викопали йму, спустили туди живого убивцю й на нього поставили труну з тілом убитого, її потім обох засипали землею». Жорстоку кару визначали й тому, хто порушував перший закон» — закон вірності вітчизні й вірі. За зраду та зв’язок із ворогами вітчизни зрадника сина карає батько.

Старший Бульба, добре знаючи Запорозьку Січ, її звичаї та порядки, вирішує підправити синів саме туди. «На тому ж таки тижні виряджу я вас на Запорожжя. Де наука, то наука! Там вам школа; тільки там наберетесь розуму». Він розуміє, що саме тут його сини стануть справжніми козаками-лицарями, адже характер людини формується у жорстоких випробуваннях, у кривавих боях загартовується воля і мужність, зростає військова вправність, вірність обов’язку і дружбі.

Сьогодні, у наш час, період Запорозької Січі, Козаччини ми вважаємо найяскравішим, найгероїчнішим. Саме відтоді, власне кажучи, й почав формування наш національний менталітет. А чимало козацьких звичаїв варто було б відновити, бо вони є гідним зразком для наслідування. І насамперед — нашу національну свідомість.

Тарас Бульба – уособлення українського козацтва (за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»)





Схожі твори: