Головна Головна -> Твори -> Зміст роману Ежена Йонеско «Носороги»

Зміст роману Ежена Йонеско «Носороги»



Майдан провінційного французького містечка. У кав’ярні сидять і розмовляють два Беранже і Жан. Жан роздратований поведінкою, звичками і життєвим укладом свого друга, його непунктуальністю, пристрастю до алкоголю. Беранже виправдовується: йому нудно в цьому містечку, він не створений для щоденної восьмигодинної роботи, стомлюється і випиває, “щоб забутися” та не відчувати “страху існування”. Жан весь час за допомогою голої дидактики хоче наставити свого безталанного приятеля на шлях істинний, закликає його “озброїтись” терпимістю, культурою, інтелігентністю, “стати господарем становища”, сумлінно виконувати свій “службовий обов’язок”. У відповідь на аргументи Жана Беранже лише позіхає: на відміну від свого догматичного і законослухняного друга, йому важко носити щодня “чистого капелюха, непом’яту краватку, вичищене взуття”…

Але раптом бесіда приятелів і провінційний спокій обривається. У містечку з’являється… носоріг. Потім другий, третій… Починається незвичайна епідемія: жителі містечка починають перетворюватися – причому цілком добровільно й свідомо, навіть ті, що спочатку чинили опір, – натовстошкірихтварин. У носорогів перетворюються колеги Беранже: пан Беф і пан Папільйон, Ботар і Дудар. До стада приєднуються також його друг Жан і кохана Дезі.

Лише один Беранже, який, за висловом Е.Йонеско, “протиставив себе історії”, з жахом визнає: “Вони збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі”. Він один з “тверезомислячих” жителів міста, які перетворилися на стадо носорогів, розуміє, що необхідно “свідомо й несхитно опиратися їм”, і ось наприкінці драми Беранже – єдина людина серед тварин – звертається до всіх носорожачих голів: “Я з вами не піду. Я вас не розумію! Я зостануся тим, ким є. Я ж людина. Людина”. І хоча він і піддається хвилинній слабкості (”О! Як би я хотів стати такими, як вони! Шкода, нема в мене рогу!”), тієї ж миті Беранже зумів опам’ятатися і промовити свої останні в п’єсі слова: “Проти всіх я боронитимусь! Я остання людина і буду нею до кінця! Я не здамся!”

Але як можна витлумачити цю притчу? В чому ж полягає сенс масового оносороження у творі та опір головного героя? Що приховує у собі метафора Йонеско?

Драматург пояснював, що “відправною точкою” у створенні “Носорогів” була розповідь письменника Дені де Ружмона про маніфестацію фашистів у Нюрнбергу 1938 року. Натовп очікував прибуття Гітлера, він впадав у своєрідну істерію. І Ружмона спочатку здивували такі ознаки масового психозу. “Коли ж Гітлер, – розповідає Йонеско, – опинився зовсім близько і навколо нього всі поголовно і остаточно впали у транс, письменник відчув, що й у ньому піднімається почуття нестями, що загальне безумство “електризує” і його самого. Він уже готовий був піддатися цим чарам, коли все його єство повстало і вчинило опір колективному божевіллю…”

Йонеско зізнавався, що “Носороги” – “п’єса антифашистська”, що він “дійсно прагнув описати процес нацифікації країни”, і “спочатку під “носороговою хворобою” розумівся нацизм”. Прийнаймні саме фашизм, зокрема його зародження в Румунії 30х років, наштовхнув драматурга на її створення. Та й чимало постановників, наприклад видатний французький режисер ЖанЛуї Барро, тлумачили “Носорогів” як антифашистську драму. А відома письменниця Ельза Тріоле відстоювала можливість виключно антифашистської трактовки п’єси.

Але сенс драмипритчі (а саме такою і є Йонескова п’єса) завжди ширше одного окремого явища, алегорія “Носорогів” не передбачає єдиного тлумачення. Французький критик Поль Сюрер влучно відзначив: “Носороги” це не критика, як дехто зрозумів, якогось певного режиму – тоталітарного нацистського режиму – у певній країні, у певний історичний період; це дослідження загального процесу будь-якої колективної завербованості, простеженої з моменту її зародження до його завершення”. Та й сам Йонеско застерігав проти виключно антифашистського тлумачення своєї драми: “Носороги” – безсумнівно антинацистський твір, але передусім це п’єса проти колективних істерій і епідемій, що приховуються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології”. Драматург відзначав, що його п’єса є “досить об’єктивним описом процесу зростання фанатизму, зародження тоталітаризму… П’єса має простежити і позначити етапи цього феномена”.

Беранже – протагоніст “Носорогів”, геройодинак, який займається, за словами автора, “пошуками сенсу життя, пошуками головного у нашій дійсності”, герой, що страждає від “своєї відчуженості” та від “своїх вад”. Важливим є те, що, незважаючи на свою явну симпатію до Беранже, Йонеско не замислював його як образ ідеальної людини, борця, титанічної особистості, що здатна наодинці протистояти хворому на оносороження суспільству. Драматург зазначав, що його можна назвати позитивним, якщо “визнати, що людина має право замикатися у своїй самотності”, і в той самий час Беранже – образ негативний, “якщо вважати, що людина не має права своїй самотності піддаватися… Із впевненістю можна стверджувати одне – Беранже ненавидить тоталітарний режим”.

Беранже – звичайнісінька, певною мірою “маленька людина”. Але саме він виявляється єдиним, хто зберігає свою індивідуальність, у кого, за словами Йонеско, “алергія на стадне почуття”. Беранже – єдина жива людина у п’єсі. Він сам говорить у першій картині, що “мертві численніші від живих. їх усе більшає. А живих так мало”.

Для Йонеско було важливим і те, що Беранже не повинен протиставляти “свою ідеологічну систему іншим” (за що драматургу неодноразово дорікали). “Радше я мав просто продемонструвати марність цих жахливих систем, все те, до чого вони призводять, як розпалюють людину, отуплюють її, а потім поневолюють”. Цілком свідомо автор не примушує свого героя формулювати, в ім’я чого й якої ідеї він чинить опір масовому оносороженню. Адже, за глибоким переконанням Йонеско, драматург лише позначає проблему, а не роздає світові філософські рецепти: “Недосконале рішення, знайдене самою людиною, є безкінечно більш цінним, ніж рецепт, отриманий нею у готовому вигляді, що першкоджає мислити самостійно”.

Вся драма “Носороги” спрямована проти “готових рецептів”. Адже ті, хто перетворилися в носорогів, якраз є їх любителями, є носіями “готових ідей”. Йонеско писав, що репліки Ботара, Жана, Дудара – “ключові формули, наріжні гасла різних догматиків”. Так, друг Беранже Жан, за його ж визнанням, має “моральну силу”, але водночас “почуває себе легким”. Чи не тому, що його переповнюють численні легковажні гасла і сентенції, які мають суто резонерський або ж повчальний характер: “Життя – це боротьба, хто не бореться – боягуз”, – повчає він Беранже. Він, подібно до механічних героїв “Голомозої співачки”, проголошує готові заяложені штампи: закликає свого приятеля використати “власну силу волі”, проголошує, що “усі повинні робити”, пригадує народну мудрість” “чим більше п’єш, тим більше кортить” і т.п. Недарма Е.Йонеско пояснював, що носоріг – це й є “носій готових ідей”. І цілком закономірно, що Жан, декларуючи свої “готові ідеї” в першій картині, перетворюється на носорога на очах Беранже у третій. Причому у нього знаходяться такі ж готові виправдання своєї метаморфози: “Носороги, зрештою, такі ж, як і ми. І мають однакове з нами право на життя”. “Я господар своїм думкам, – кричить Жан, шкіра якого зеленішає, – і ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо”. Зовнішня метаморфоза Жана, як і інших персонажів драми, є наслідком оносороження внутрішнього.

Подібне перетворення вже відбулося в душі колеги Беранже комуніста Ботара. Раб догми Ботар уже в період перших у містечку перетворень у комуністичному дусі заявляє, що йому відомі “першопричини й прихований зміст подій”, а також “прізвища всіх, хто відповідатиме за це, прізвища зрадників… Я розтлумачу вам мету і значення цієї провокації”. Однак цей борець проти расизму, викривач “опіуму для народу” та поборник прав людини також піддався масовому психозу, якого не виносив лише на словах. Останніми людськими словами Ботара було чергове гасло: “Треба йти в ногу з часом”. Засмучений долею свого співробітника, що видавався чесною людиною, захисником “слабих і пригнічених”, Беранже констатує: “З чесних людей робляться чесні носороги”.

Забажала “йти за часом” і коханка Беранже Дезі, яка врештірешт визнала за краще приєднатися до носорогів:

Дезі. Вони співають, ти чуєш?

Беранже. Вони не співають, а ревуть…

Дезі. Бідний мій друже, ти нічого не тямиш у музиці, подивися, як вони граються, як вони танцюють…

Беранже. Вони огидні!..

Дезі. Вони божественні.

Через кілька років після створення своєї п’єси Ежен Йонеско зазначав: “Цілком імовірно, що через стодвісті років “Носороги” будуть незрозумілими. Я, правду кажучи, сподіваюсь, що у світі, в якому всі люди матимуть світлий розум і незалежне мислення, будуть вільними і не роз’єднаними, ніхто не зрозуміє, що я хотів сказати у цій п’єсі”. Добре б, якби слова драматурга збулися. Але поки ще то тут, то там спалахують колективні епідемії та напади масових психозів, драма “Носороги” залишатиметься актуальною і художньо виразною пересторогою. Жан-Луї Барро відзначав, що “ця п’єса вже наповнилась усіма ознаками класичної. Вона вже вийшла на свою орбіту і обертається навколо неї так, щоб кожне нове покоління людей побачило її під власним кутом зору”.

В.М. Назарець, кандидат філологічних наук Є.М. Васильєв, кандидат філологічних наук Рівне


Загрузка...



Схожі твори: