Головна Головна -> Твори -> Образи бачення довколишнього світу й прагнення виразити його за допомогою художніх засобів (лірика Івана Малковича)

Образи бачення довколишнього світу й прагнення виразити його за допомогою художніх засобів (лірика Івана Малковича)



Бурхлива хвиля шістдесятників поволі стихла, поступившись перед «тихою хвилею» літературних новобранців 60-х — початку 80-х. Але вже перші роки 80-х засвідчують появу на митецьких обріях нового покоління із власною естетичною орієнтацією. Це була сила, яка щодалі дужчала і засвідчувала переваги самодостатньої, духовно здорової творчості, не затиснутої в лещатах примусової чи добровільної заідеологізованості. Ця сила мовби наново починала з того рубежу, який був штучно обірваний у другій половині 60-х.

Серед творчого добутку цього періоду яскраво вирізняється поезія Івана Малковича, яка проголошує безумовну естетичну вартість краси, народженої з глибин національного духу. Читаючи його вірші, ми відчуваємо їх схожість із модерновою поезією 20-40-х років (П. Тичина, Є. Плужник, Б.-І Антонич, В. Свідзінський). Саме тому творчість Малковича та інших представників нової генерації можна віднести до постмодернізму в українській літературі.

Поезію І. Малковича не можна читати швидко, лише Очима. Перший же прочитаний вірш вимагає ще раз повернутися до першого рядка, читати серцем, розчиняючись у красі художніх образів. Дивним здається нам навколишній світ митця, але досить лише подивитися на нього поетовим поглядом — і перед нами розривається найпотаємніша суть кожної деталі буття, природи, явища — усього того, що становить наше життя.

Я загубив свій ключ: я голочку соснову
Назвав своїм ключем — і загубив чомусь… —

зізнається І. Малкович. Усього два рядки — а який глибокий символ! «Ключ» — як зв’язок із своїм родом, корінням, без нього неможливо відімкнути двері до оселі (читай історії) багатовікової родини, тож і доводиться «до дверей тулитися». Але чому цей «ключ» — «голочка соснова»? «…Чому так пахне він мені, як голочку сосни у пальцях розтираю?» В уяві виникає образ розтертої соснової голочки, навіть відчувати терпкий присмак хвої, її свіжий запах. І раптом — як осяяння: природа! Ось де наше коріння, ось що споконвічно стоїть «при роді»: навколишня краса матері-землі, її багатство й щедрість. І нещасною буде та людина, яка загубить ключ від усього цього. І вже не буде повернення у той «загублений рай» (вірш «Загублений рай»), від якого «на двадцятий поверх коріння не дотягується», «й землі не чуєш».

От і настає неминуча розплата за «загублений рай»:

…зітерлась шкіра: ріже по живому
Байдужості пила, іржа цинізму й ліні.

Художній прийом алегорії влучно передає стан душі, вигнаної «з раю», — вона «в жалів кріпачить», а все твоє життя перетворюється у сіре існування «бджоли, що загубила вміння любити мед». Не менш пронизливою алегорією вражає і поезія «Пісенька про черешню», у якій образ черешневої кісточки, що «просвердлить сорочку тонку» і «ввійде … у серденько, як в черешеньку», зливається з образом безжалісної кулі.

«Зводить душу» (знов-таки влучна метафора Малковича) і «старосвітська балада» «Із янголом на плечі», в якій поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу «хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі». На цій дорозі життя його «сірий маятник», «все дужче бухка» у спину. «Стогне янгол ледь живий…» під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та ми віримо, що цей «хтось» (я, він, ми всі!) обов’язково вистоїть, бо його веде віра у янгола — добро: «…вуста дрижать гарячі: янголе, не впадь з плеча». І з цією вірою приймаємо «З нічних молитов» побажання — благословення:

Хай кожен в цім світі спасеться,
Хай світить з-за темних круч
Довкола кожного серця
Віри твоєї обруч.


Загрузка...



Схожі твори: