Головна Головна -> Твори -> Життя і доля Ольги Кобилянської

Життя і доля Ольги Кобилянської



Ольга Юліанівна Кобилянська народилася на півдні Буковини, в сім’ї дрібного урядовця. Батько — Юліан Якович — був доброю людиною, заступався за селян. Мати — Марія Вернер — займалася вихованням дітей, наповнювала дім ласкою і турботою. Невеликих статків сім’ї вистачало лише на те, щоб забезпечити родину найнеобхіднішим. Учитися могли тільки сини, про освіту доньок не було коли й думати. Ольга, яка закінчила тільки чотири класи, все життя відчувала брак систематичної освіти і вчилася самотужки, багато читала, знайомилася з видатними творами світової літератури.

Офіційною мовою на Буковині була німецька, але батько, рід якого походив з Наддніпрянщини, назавжди зберіг любов до рідного слова і передав її своїм дітям.
Шукаючи відповідей на багато хвилюючих питань, Ольга звертається до художньої літератури, до книг на природничі і філософські теми. Вона намагається будь-що вирватися з міщанського оточення маленького містечка, відмежуватися від провінційності у думках і поглядах. Її цікавить жіночий рух, хвилюють соціальні зміни у суспільстві. Письменниця часто бувала в гуцульських селах, дружила з селянами, співчувала жінкам, які несли на своїх плечах подвійний тягар, і намагалася хоч якось полегшити їхню долю. Разом із М. Матковською вона в Чернівцях організувала «Товариство руських женщин на Буковині», де дівчатка з простих сімей вчилися шити, читати, писати, вивчали шкільні предмети. Та з часом письменниця розуміє, що її боротьба за рівність між чоловіками і жінками має розгортатися на іншому рівні, і Ольга Кобилянська пише низку і творів, у центрі яких — непрості жіночі долі.

Ці твори не залишилися непоміченими. Та найбільше письменниця цінувала думку Лесі Українки, яка заступала за неї перед критиками, що звинувачували Кобилянську у шовінізмі, дорікали Німеччиною, називали чужою, екзотичною квіткою.

У 40 років Ольга Кобилянська дуже захворіла. Її частково паралізувало, і потім вона дещо поправила своє здоров’я на німецьких і чеських курортах. Її хвороба так і не відпустила її. Життя ускладнювалося тим, що коштів на лікування не вистачало, батьки померли, а дім був переповнений людьми. В Ольги оселилася овдовіла старша сестра з донькою і одинокий брат, жили чужі дівчата які від письменниці чекали на нові твори, але у листі до поетеси Христі Алчевської Ольга зізнавалася, що в неї нема у житті спокою і тиші, а тому «поет в мені зложив крила і поволі завмирає. Через те і я мовчу. Ви знаєте, моє життя ніколи не було веселим, але тепер воно доходить до кульмінаційного пункту…»

У роки Першої світової війни, коли Україна стала ареною боротьби імперій панування, Ольга Кобилянська пережила дві чи не найстрашніші свої зими, вона часто-густо не мала шматка хліба і не знала, як його здобути. Іноді до неї походили посилки від Христі Алчевської, яка намагалася хоч чимось допомогти подрузі.

Здоров’я Кобилянської з кожним роком дедалі погіршується. Та більше, ніж слабкість, її пригнічують якісь незрозумілі чутки навколо її імені. Різні політичні партії, літературні угруповання намагаються залучити її до своїх лав. Але письменниця дає гідну відсіч тим, хто спекулює її ім’ям.
Похилий вік, тяжка хвороба, що прикувала Ольгу Кобилянську до ліжка, не дали їй змоги евакуюватися кудись подалі, коли фашисти захопили її рідний край. У 1942 році на 79-му році письменниці не стало.

У багатьох творах Ольги Кобилянської головні героїні протистоять обставинам, борються і перемагають. Такою ж була і вона — одна з найталановитіших письменниць України.


Загрузка...



Схожі твори: