Головна Головна -> Твори -> Весілля як драматична постановка

Весілля як драматична постановка



Життя людини… Філософи й письменники сотні років намагаються зрозуміти його, вловити ту дивовижну мить, коли можна сказати, що воно прекрасне, і дати нарешті відповідь: у чому сенс людського існування, для чого вона дається людині.
Одні порівнюють його з тихою спокійною річкою, що тече у вічність, інші — з бурхливим морем, яке виходить із берегів, виривається з чітко окресленого кола. В житті так тісно переплітаються високе і низьке, красиве і бридке, добре і зле, що часом стає неможливо провести чітку межу між цими поняттями. Зобразити буття у всій його багатогранності й мінливості під силу лише справжньому майстрові, яким був англійський драматург

І перші глядачі, і сучасні зрозуміли вічність питань, які поставив перед людством Гамлет.
Чого варте наше життя?
Чи потрібно скорятися долі?
Чи повинні краса та добро бути озброєними?
Бути чи не бути?
Гамлетівські питання нікого не можуть залишити байдужими, кожен носить їх у своєму серці, шукаючи відповіді і не знаходячи однозначних. Спробуємо і ми дати відповідь на ці одвічні питання.

Пригадаємо фабулу твору. Користуючись глосарієм, згадаємо, що таке фабуВесілля – це надзвичайно добре скомпонована і осмислена драматична гра, де реапьне органічно перепліталося з традиційно-умовним. Основними героями весільної драми були молодий і молода, їхні батьки, а навколо них об’єднувались інші дійові особи і і дружки, бояри, світилки. Кожний із учасників драматичної гри повинен був чітко виконувати свою роль. «Режисером» весільної драми виступав сват, який мав бути людиною кмітливою і дотепною. Весільна драма була явишем публічним, захоплюючим і збирала багато глядачів. Основне завдання весільної драми – показати, що нова сім’я формується в урочистій і радісній обстановці. На весіллі панувала святкова атмосфера з гіперболізованим виявом почуттів. Словесний супровід весілля надзвичайно багатий тематично і різноманітний за жанрами. Тут звучали пісні, театралізовані сценки, замовляння, прислів’я та приказки тощо.

Весільна драма містила п’ять великих дій:  сватання, заручини (змовини, оглядини), підготовку до весілля, весілля, понеділкування («прчепини», «пропій»). Кожний з цих актів складався з кількох самостійних епізодів.

Процес весілля тривав довго, інколи проходили місяці від початку до закінчення. Розпочиналось весільне свято на Україні, як і в інших слов’янських народів, сватанням. Воно складалося з двох частин. Перед тим, як засилати до дівчини старостів, родичі молодого намагались домовитись про шлюб (обміняти хліб). На цю розмову посилали кого-небудь із родичів молодого, інколи йшла його мати з сестрою. Тут же домовлялися про саме сватання.

Остаточно домовлялися про весілля через послів молодого – сватів.

Коли ж батьки молодої давали згоду на одруження, то молода виносила рушники, якими старости перев’язували один одного через плече, і затикала женихові за пояс хустку. Батько й мати благословляли молодих. Після цієї церемонії старостів частували. На сватанні пісень не співали.

Заручини свідчили про початок весільного обряду. Це було перше офіційне побачення молодого й молодої. Заручини відбувалися в молодої, куди приїжджали батьки та родичі молодого. Сходились подруги нареченої, її родина, сусіди. У весільній обрядовості заручини, за народним звичаєм, були громадянським актом, який стверджував шлюб молодих людей. Під час ритуалу дружки співають пісень, в яких розповідають про тугу молодої, викликану майбутньою розлукою з сім’єю, засмученість батьків:

* Маруся заручена,
* Серденько засмучене,
* Засмутила челядоньку.
* Ще й рідную матінку.

Після цього наставав період підготовки до весілля. Дню весілля передувало випікання короваю – весільного хліба – символу достатку. Процес випікання короваю поетизувався. Коровай печуть «з міста да міщаночки», «з села та селяночки», «з білими рученьками, з чорними оченьками», воду для замісу тіста для короваю беруть аж із Дунаю, а печеться він у печі, в якої «золоті плечі» і «срібнії крила». Важливими компонентами весільної обрядовості було плетення вінків із барвінку – символ вічного кохання і шлюбу; звивання гільця – відгомін тотемних вірувань. Звивання гільця завжди відбувалося урочисто, його прикрашали пучками калини, житніми колосками, паперовими квітками, барвінком тошо.

Церемонія спорядження гільця закінчувалось частуванням гостей, піснями й танцями. Наречена і наречений прощалися на цьому вечорі з молоддю села.

День весілля був наповнений обрядовістю, символічними діями, численними піснями, танцями. Всі дії мали урочистий характер, кожний етап весілля набирав певного психологічного відтінку. Визначали цей стан насамперед пісні, які виконувались- хором дружок або світилок.

Весілля – це оригінальна синкретична музична драма, яка мала чітко визначену тему – одруження, а також режисерів, дійових осіб, героїв. Учасники цієї драми, за висловом Ф. Колесси, «…грають подію власного життя». Кожний із учасників весільної драми знав свої обов’язки, правила поведінки, мусив знати словесний супровід. Як бачимо, весільна драма – високопоетична і гуманна, є виявом багатовікових і поетичних традицій. У неї органічно увійшло і утвердилося поетичне начало доби язичництва і пізнішого часу, яке дало поезію великої образної сили, шо визначило тривале її життя.
Учень. Фабула — основні події твору, викладені без додаткових деталей. Принц Гамлет, студент Віттенберзького університету, повертається в Данське королівство у зв’язку з несподіваною смертю батька. У рідній домівці на нього чекає ще більший удар. Королева Гертруда, не встигши “збити черевиків, в яких вона за гробом мужа йшла в сльозах”, виходить заміж за Клавдія, брата свого покійного чоловіка, який займає данський престол. Гамлет болісно переживає і смерть батька, і поспішне заміжжя матері. Йому нестерпна затхла атмосфера, що панує в замку Ельсинорі, і тільки наказ матері утримує його в межах королівства.

Але на Гамлета чекає ще більш страшний удар: він дізнається, що батька отруїв нікчемний і хитрий Клавдій. Принц клянеться помститися негіднику, і це стає сенсом його життя.
На боці вбивці придворні, що оточують трон: міністр Полоній — “гідний” слуга свого господаря, Озрік — закінчений негідник, і навіть колишні університетські друзі Гамлета — Розенкранц і Гільденстерн. Одягнувши маску блазня, Гамлет вступає в нерівний смертельний бій. Він убиває шпигуна Полонія, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Офелії, яка не може протистояти злу і гине. Гамлет тим часом уникає смерті, яка ледь не наздогнала його. Клавдій, переконавшись, що його план знищення принца не вдався, влаштовує поєдинок між Гамлетом і Лаертом, братом Офелії. Але король Клавдій помилився вдруге: не врахував чесності і порядності Л аерта. Смертельно поранений Лаерт розкриває присутнім наміри короля.
Гине королева, яка випила отруєне вино, приготовлене для Гамлета, гине Клавдій, заколотий Гамлетом, але гине і сам принц від рани, нанесеної отруєним клинком Лаерта. Такий фінал трагедії.

Фабула трагедії навіює кожному різні думки. Перед вами кілька думок видатних людей і їх оцінки образу головного героя. Образ Гамлета показав мені тернистий шлях змужніння, через який проходить людина, — тяжкі випробування, вміння аналізувати і приймати рішення. Дуже тяжко пройти всі сумніви, хитання слабкості, дисгармонію, щоб дорости до Людини в повному, розумінні цього слова й кинути виклик долі:
Що благородніше?
Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому.

А я оцінюю Гамлета як людину помірковану, бо він не хоче бути поквапливим у своїх рішеннях, не може підганяти події, щоб не скоїти ще більшого лиха. Він розуміє, що помста — це зло. “Щоб бути добрим, мушу стать лихим”, — говорить він. Гамлет вагається, як кожна нормальна порядна людина, й картає себе за це. Але внутрішня боротьба Гамлета — це вияв його сили: слабкі люди завжди знаходять виправдання для себе, сильні — звинувачують себе.

Принц Гамлет навчався в Англії, у Віттенберзькому університеті, одному з найпрогресивніших закладів епохи. Саме тут він сприйняв ідеали добра, правди, справедливості, поваги до людини. Тому його товаришем стає не якийнебудь августійший нащадок, а бідний, але розумний і чесний студент Гораціо. Гамлет розумний, чесний, благородний, правдивий, людина широкого кругозору. Його філософські роздуми примушують нас задумуватись над сенсом буття. Наприклад,
Чи ж то людина, що найбільшим благом
Вважає їжу й сон? Тварина й годі.
Творець, який думками наділив нас,
Що бачить крізь віки, дав не на те
Нам здібність та богорівний розум,
Щоб жив він у безділлі.

Як бачимо, Гамлет вірить, що людина — найдовершеніше творіння Боже, але він розуміє, що людина не вічна. Вона приходить у цей світ на короткий термін і повинна творити прекрасне, а не байдикувати і гаяти час.

Як людину глибоко мислячу, данського принца хвилює велике коло життєвих проблем — добра і зла, кохання і зради, людської гідності і ницості.

Учениця. Шекспірівський Гамлет знає, що його життя добігає кінця, але він також знає, що цим аж ніяк не вичерпується все. Життя буде продовжуватися, залишаються інші люди, і бажання Гамлета, я думаю, щоб його життя і боротьба послужили прикладом і уроком для тих, хто залишається жити, прикладом боротьби чесної людини проти зла. Отже, поки існують такі люди, як Гамлет, віра в людину не буде втрачена. Він є прикладом для мене особисто.

Як бачимо, думки різні, Інколи одна виключає іншу, але всі вони свідчать про намагання розв’язати одне питання — наше призначення на землі.


Загрузка...



Схожі твори: