Головна Головна -> Твори -> Вірш В. Сосюри «Васильки» – зірець інтимної лірики

Вірш В. Сосюри «Васильки» – зірець інтимної лірики



Стільки вже слів сказано про кохання, стільки творів літератури, пісень та створено, що, здавалося б, що не скажи, що не вигадай — все буде повтором чиїхось слів. «Бо всі слова були уже чиїмись…» — як писала українська поетеса Ліна Костенко. Але коли душу людини сповнює щемливе і чисте , коли вона сповнена ніжністю, хіба людина може мовчати? Але справжнє почуття проривається на волю новими, несказаними словами! Хіба таке можливо? Прочитавши поезію В. Сосюри, я вкотре впевнився, що поети — чарівники, фокусники, які за допомогою простих слів висловлюють,те невисловлене, так чи інакше почуває кожен, хто колись закохувався.

Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій…

Які ніжні й прості слова! У них відчувається не тільки магія поетичного слова, а й магія любові, ніжності, людського почуття. Мабуть, саме тому лірика Володимира Сосюри настільки торкає наші душі: бо в цих текстах не лише майстерність, вправне володіння словом, а й щире почуття, яке бринить у кожному рядочку.

Закоханий ліричний герой як ніхто інший розуміє плинність людського житні, але хіба смерть може стати перепоною між закоханими? Герой бачить себе зі милою, з васильками у полі, яким ітимуть інші двоє закоханих… Такий це поворот сюжету, такий неочікуваний!

Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.

Почуття ліричного героя є вічними, тому й самі закохані — вічні. Франческо Петрарка казав, що вміти висловити, наскільки любиш, — значить, мало любити. Звісно, не заперечуймо майстрові любовної лірики, бо в його багато правди. Ми розуміємо, що ліричний герой Володимира Сосюри поринув у світ всеохоплюючого почуття, але ж наскільки прекрасні слова він дібрав, наскільки точно передано настрій. Читач і сам, прочитавши перші рядки твору, вже занурюється у власні почуття — настільки прекрасним видається йому описане, — чи у власні спогади, чи у власні мрії про майбутнє почуття, яке ще тільки чекає на нього на його життєвому шляху.

Нині вже мало хто читає коханій вірші, якось не модно стало бути занадто романтичним. Це навіть називають сентиментальністю, надмірною чутливістю, сучасному чоловікові «не личить» бути таким. Але ж зізнаймося одне одному відверто: кожному з нас хочеться привнести в своє життя і в свої стосунки красу, неповторність, щирість у висловленні почуттів. Тож, як на мене, треба змінювати стереотипи… Я вивчив поезію Володимира Сосюри напам’ять, хоча шкільна програма цього й не передбачає, тим краще, що мені не треба буде читати цей проникливий вірш перед усім класом. Можливо, колись мені випаде нагода прочитати його одній людині. І нехай хтось вважатиме мене дивним, навіть старомодним…

Я по-білому заздрю талантові багатьох поетів: вони вміли знайти такі особливі слова для своїх коханих. Петрарка казав, що вміти висловити, наскільки любиш, значить мало любити. Але варто пробувати! Бо не вміти висловити своїх почуттів — значить позбавити себе тієї краси та відвертості, якої усім нам не вистачає в сучасному прагматичному та приземленому світі!

Стільки вже слів сказано про кохання, стільки творів літератури, пісень та створено, що, здавалося б, що не скажи, що не вигадай — все буде повтором чиїхось слів. «Бо всі слова були уже чиїмись…» — як писала українська поетеса Ліна Костенко. Але коли душу людини сповнює щемливе і чисте , коли вона сповнена ніжністю, хіба людина може мовчати? Але справжнє почуття проривається на волю новими, несказаними словами! Хіба таке можливо? Прочитавши поезію В. Сосюри, я вкотре впевнився, що поети — чарівники, фокусники, які за допомогою простих слів висловлюють,те невисловлене, так чи інакше почуває кожен, хто колись закохувався.

Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій…

Які ніжні й прості слова! У них відчувається не тільки магія поетичного слова, а й магія любові, ніжності, людського почуття. Мабуть, саме тому лірика Володимира Сосюри настільки торкає наші душі: бо в цих текстах не лише майстерність, вправне володіння словом, а й щире почуття, яке бринить у кожному рядочку.

Закоханий ліричний герой як ніхто інший розуміє плинність людського житні, але хіба смерть може стати перепоною між закоханими? Герой бачить себе зі милою, з васильками у полі, яким ітимуть інші двоє закоханих… Такий це поворот сюжету, такий неочікуваний!

Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.

Почуття ліричного героя є вічними, тому й самі закохані — вічні. Франческо Петрарка казав, що вміти висловити, наскільки любиш, — значить, мало любити. Звісно, не заперечуймо майстрові любовної лірики, бо в його багато правди. Ми розуміємо, що ліричний герой Володимира Сосюри поринув у світ всеохоплюючого почуття, але ж наскільки прекрасні слова він дібрав, наскільки точно передано настрій. Читач і сам, прочитавши перші рядки твору, вже занурюється у власні почуття — настільки прекрасним видається йому описане, — чи у власні спогади, чи у власні мрії про майбутнє почуття, яке ще тільки чекає на нього на його життєвому шляху.

Нині вже мало хто читає коханій вірші, якось не модно стало бути занадто романтичним. Це навіть називають сентиментальністю, надмірною чутливістю, сучасному чоловікові «не личить» бути таким. Але ж зізнаймося одне одному відверто: кожному з нас хочеться привнести в своє життя і в свої стосунки красу, неповторність, щирість у висловленні почуттів. Тож, як на мене, треба змінювати стереотипи… Я вивчив поезію Володимира Сосюри напам’ять, хоча шкільна програма цього й не передбачає, тим краще, що мені не треба буде читати цей проникливий вірш перед усім класом. Можливо, колись мені випаде нагода прочитати його одній людині. І нехай хтось вважатиме мене дивним, навіть старомодним…

Я по-білому заздрю талантові багатьох поетів: вони вміли знайти такі особливі слова для своїх коханих. Петрарка казав, що вміти висловити, наскільки любиш, значить мало любити. Але варто пробувати! Бо не вміти висловити своїх почуттів — значить позбавити себе тієї краси та відвертості, якої усім нам не вистачає в сучасному прагматичному та приземленому світі!





Схожі твори: