Головна Головна -> Твори -> Болконські у романі Л. М. Толстого «Війна і мир»

Болконські у романі Л. М. Толстого «Війна і мир»



Час дії роману Толстого «Війна і мир» – одна із самих значних епох в історії Росії. Але ця конкретно-історична тема не стоїть у романі окремо, вона піднята до рівня загальнолюдського значення. «Війна і мир» починається зі сцен, що малюють вище дворянське суспільство. Толстой відтворює його вигляд та історичний розвиток протягом життя трьох поколінь. Відтворюючи без прикрас «днів Олександрових прекрасний початок», Толстой не міг не торкнутися попередньої єкатерининської епохи. Ці дві епохи представлені двома поколіннями людей. Це старі: князь Микола Болконський і граф Кирило Безухов і їх діти, які є продовжувачами батьків. Взаємини між поколіннями – це насамперед сімейні відносини. Адже в сім’ї, на думку Толстого, заставляються духовні початки особистості і моральні поняття.

Розглянемо сина і батька Болконських, їх взаємини один з одним. Князь Микола Андрійович – представник родової російської аристократії, людина єкатерининської епохи. Ця епоха йде в минуле, викликаючи, однак, повагу, якою по праву користується її представник – старий Болконський – у сусідських поміщиків. Микола Андрійович – людина, безумовно, неабияка. Він належить до того покоління, що у свій час будувало потужну російську державність. При дворі князь Болконський займав особливе місце. Він був наближеним Катерини II, але свого положення домігся не підлабузництвом, як багато хто в його час, а особистими діловими якостями і талантами. Уже те, що при Павлові він одержав відставку й висилання, вказує на те, що служив він батьківщині, а не царям. У його образі відбилися риси знатного й багатого діда по матері – бойового генерала. З ім’ям цієї людини зв’язана сімейна легенда: гордій і атеїст, він відмовився женитися на коханці царя, за що був засланий спочатку в далекий північний Трумант, а потім у свій маєток під Тулою. І старий Болконський, і князь Андрій пишаються древнім родом і його заслугами перед батьківщиною. Андрій Болконський успадкував від батька високе поняття про честь, шляхетність, гордість і незалежність, а також гострий розум і тверезе судження про людей. І батько, і син нехтують вискочок і кар’єристів, таких як Курагін. Князь Микола Болконський не водив у свій час дружби з такими людьми, які заради своєї кар’єри були готові поступитися честю  громадянина і людини.

Старий Болконський, щоправда, цінує і любить графа Кирила Безухова. Безухов був фаворитом Катерини, колись був красенем і мав успіх у жінок. Але первісна філософія насолоди життям графа Кирила з роками перетерпіла зміни, може, тому тепер він став ближче і зрозуміліше старому Болконському. У Андрія багато загального в зовнішності й у поглядах з батьком, хоча в тому, що стосується останніх, вистачає і розбіжностей. Старий князь пройшов сувору життєву школу і судить про людей з позиції тієї користі, що вони приносять як батьківщині, так і іншим людям. У ньому дивним образом сполучаються риси владного вельможі, перед яким всі домашні тріпотять, аристократа, що пишається своїм родом і риси людини великого розуму і життєвого досвіду. Сина і дочку він виховав у строгості та звик розпоряджатися їхнім життям. Старий Болконський не зміг зрозуміти почуття сина до Наташі Ростової. Не вірячи в щирість їх кохання, він усіляко перешкоджає їхнім відносинам. Щось подібне відбувалося й у випадку з Лізою. Шлюб, по поняттях старого Болконського, існує тільки для того, щоб дати роду законного спадкоємця. Тому, коли в Андрія з Лізою виникали тертя, батько втішав сина тим, що «всі вони такі». У Андрія було багато витонченості, прагнення до вищого ідеалу, може бути, тому відчувалася постійна незадоволеність собою, чого ніяк не міг зрозуміти старий Болконський. Але якщо з Андрієм він все ж таки радився, навіть потім прислухався до його думки, то його відносини з дочкою були набагато більш складними. Безумно люблячи Мар’ю, він висував непомірні вимоги до її освіти, характеру, талантам. Він втручається і в особисте життя дочки, вірніше зовсім позбавляє її права на це життя. Через свої егоїстичні спонукання він не хоче видавати дочку заміж. І все ж таки, наприкінці життя старий князь переглядає своє відношення до дітей. Він з більшою повагою ставиться до поглядів сина, по-новому дивиться на дочку.

Якщо раніше релігійність Мар’ї була предметом глузувань із боку батька, то перед смертю він визнає її правоту. Він просить пробачення за покалічене життя у дочки і заочно – у сина. Старий Болконський вірив у прогрес і майбутню велич батьківщини, тому служив їй всіма силами. Навіть будучи хворим, він не вибрав позицію стороннього спостерігача у війні 1812 року. Князь Микола Болконський створив свій загін ополчення із селян-добровольців. Погляди Андрія на предмет слави і служіння батьківщині відрізняються від батьківських. Князь Андрій скептично ставиться до держави і влади взагалі. Таке ж відношення у нього і до людей, які поставлені долею на вищий щабель влади. Він засуджує імператора Олександра за те, що той передоручив владу іноземним генералам. Князь Андрій згодом переглянув свої погляди на Наполеона. Якщо на початку роману він сприймає Наполеона, як володаря світу, то тепер він бачить у ньому звичайного загарбника, що служіння батьківщині підмінив прагненням до особистої слави. Висока ідея   служіння   батьківщині, що надихала його батька, переростає у князя Андрія в ідеї служіння миру, єднання всіх людей, ідеї загальної любові і єднання людини із природою. Андрій починає розуміти ті християнські мотиви, якими керувалася в житті його сестра і які він не міг зрозуміти раніше. Тепер Андрій проклинає війну, не розділяючи її на справедливу й несправедливу. Війна – це вбивство, а вбивство не сумісно з людською природою. Може бути, тому князь Андрій гине не встигнувши зробити жодного пострілу.

Треба згадати ще одну рису подібності обох Болконських. Обидва вони всебічно освічені,  обдаровані люди, яким близькі ідеї гуманізму і просвітительства. Тому, при всій їхній зовнішній строгості, вони гуманно ставляться до своїх селян. Селяни Болконських заможні, князь Микола Андрійович завжди в першу чергу враховує потреби мужиків. Він піклується про них і при від’їзді з маєтку через навалу ворога. Це відношення до селян перейняв у батька і князь Андрій. Згадаємо, що він, повернувшись після Аустерліца додому й почавши господарювати, багато чого робить для поліпшення життя своїх кріпаків. Наприкінці роману ми, бачимо ще одного Болконського. Це Ніколенька Болконський – син Андрія. Хлопчик майже не знав свого батька. Коли син був маленький, Андрій спочатку воював у двох війнах, потім надовго затримався за кордоном через хворобу. Вмер Болконський, коли синові було 14 років. Але Толстой робить Ніколеньку Болконського спадкоємцем і продовжувачем ідей свого батька. Уже після смерті князя Андрія молодшому Болконському сниться сон, у якому батько приходить до нього, і хлопчик дає собі клятву жити так, щоб його «усі знали, усі полюбили, усе захопилися» ним. Таким чином, у романі Толстой представив нам кілька поколінь Болконських. Спочатку бойового генерала – діда старого князя Миколи. Ми не зустрічаємо його на сторінках «Війни і миру», але про нього згадується в романі. Потім старого князя Миколу Болконського, якого Толстой описав дуже повно. Представником молодого покоління показаний Андрій Болконський, один з улюблених героїв Толстого. І нарешті, його син Ніколенька. Саме йому необхідно буде не тільки зберігати традиції сім’ї, але і продовжувати їх.


Загрузка...



Схожі твори: