Головна Головна -> Твори -> Біблійні мотиви у романі Ф. ДОСТОЕВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА»

Біблійні мотиви у романі Ф. ДОСТОЕВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА»



«Злочин і кара» — один з ідеологічних романів Ф. Достоєвського — пронизаний ідеями християнства. Біблійні мотиви надають роману загальнолюдського значення. Образи й мотиви з Біблії підпорядковані єдиній ідеї і згруповані і півколо певних проблем.
Одна з них — проблема долі людства. Кризу сучасного письменнику суспільства співвіднесено у романі з апокаліптичними прогнозами. Образи Біблії перенесено у видіння героїв. Так в епілозі роману змальовано жахливу картину: «… марилось у хворобі, ніби весь світ приречений на жертву якійсь страшній нечуваній і небаченій моровиці…» Якщо порівняти цей опис з Апокаліпсисом, то можна помітити очевидну схожість опису кінця часів і видіння Раскольникова на каторзі. Цей опис допомагає зрозуміти попередження автора про страшну прірву бездуховності, до якої може потрапити людство, ігноруючи мораль.

Тому тема духовного відродження в романі пов’язана з ідеєю Христа. Не випадково і Соня Мармеладова під час першого візиту до неї Раскольникова читає йому історію про воскресіння Лазаря: «Промовив до неї Ісус: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірус в Мене, — повіки не вмре». Соня сподівалася, що це спонукає Родіона, засліпленого, зневіреного, повірити і покаятися. Вона мислила як глибоко віруюча християнка. Адже шлях до прощення і до воскресіння духовного лежить через каяття і страждання. Вона тому й радить Раскольникову здатися владі, аби прийняти на каторзі страждання заради очищення. Не одразу герой розуміє все не, спочатку навіть побоюється, що Соня настирливо проповідуватиме йому. Вона була мудріша. Їх обох воскресила любов.

До Євангелія Раскольников з повертається сам, прагнучи знайти там відповіді на свої запитання. Найболючіше в них — питання про справедливість у світі. У романі Мармеладов говорить тоді ще зовсім іншому Раскольникову, що «пожаліє нас той, хто всіх пожалів і хто всіх розумів, він єдиний, він і суддя». Це він про друге пришестя Христа говорив, бо вірив, що після беззаконня й несправедливості настане Царство Боже, бо інакше не буде справедливості.

Отже, філософська концепція Достоевського — це духовне відродження людини через любов-співчуття до людини і всього суспільства, через проповіді християнської моралі. І щоб якнайкраще подати цю концепцію, письменник написав до свого твору найбільш відомі сюжети й мотиви головної книги християнства— Біблії.

Ми звикли, що в літературних творах важливими образами є образи головних або другорядних персонажів, тобто людей, що діють у творі. Через персонажів розкриваються основні проблеми літературного твору, вони втілюють в спільні типи або є неординарними особистостями, другорядні персонажі створюють соціальне тло, на якому розвивається дія твору тощо. Але роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» є по-справжньому унікальним явищем у російській світовій літературі. Важливим образом у цьому романі є образ Петербурга — у якому відбуваються події.

Уважний читач мав змогу помітити, що образ Петербурга так чи інакше виділяється в багатьох творах російської літератури. Згадаємо пушкінську поему «вершник», у якому місто Петербург фактично є окремим персонажем. Петербурга не було б і відомих нам гоголівських «Петербурзьких повістей». Чим же приваблює письменників це місто? Чому саме воно допомагає їм розкрити теми та ідеї творів? Які саме теми та ідеї розкриваються через образ Петербурга?

Як виникає нове місто? На певному місці починають селитися люди, селище добудовується, збільшується… Але не так було з Петербургом. Він відомий нам як рукотворне місто, збудоване на болотах за наказом Петра І. Під час його лікування від хвороб, яким сприяв клімат, та від тяжкої праці померло багато людей, фактично це місто на кістках. Прямі вулиці, створені штучно, величні та малі будівлі… Все це не залишає життєвого простору для існування простій людині. Тому гинуть у Петербурзі герої «Мідного вершника» Пушкіна, «Шине-Гоголя. Це місто з власною, жорстокою та химерною, душею… Місто-фантом… Місто-монстр…

У романі «Злочин і кара» реалії Петербурга відтворено з топографічною точністю, проте часто вони набувають символічного значення, стаючи, й частиною її. У романі ми бачимо інший Петербург (не ті величні модні споруди) — місто відкриває своє жахливе дно, місце існування морально спустошених людей. Вони стали такими не тільки через власні вади,
А тому, що місто-фантом, місто-монстр зробило їх такими.

Квартали, чорні під’їзди, двори та підвали населені людьми, у житті яких безвихідність, місто «по вінця» повне жорстокості, несправедливості, не існуючої моралі.
Зображуючи Петербург, Ф. Достоєвський навмисно символізує це місто. Символічного значення набувають площі, сходи будинків (які обов’язково веуть униз: униз, на саме дно життя, у перспективі — у пекло). Важливою є символіка у зображенні міста — жовті хворобливі кольори відтворюють сьогоденний стан героїв, їхню моральну недугу, неврівноваженість, напружені внутрішні конфлікти.
Я вважаю, що для розуміння художнього твору важливо вміти знаходити приховані, але значущі образи, вміти розрізняти так звані «декорації» реалістично та символічно навантажені місця дії. Саме таким містом-символом є Петербург у романі «Злочин і кара». Аналіз значення цього образу допомагає краще зрозуміти глибокий зміст цього роману.





Схожі твори: