Головна Головна -> Твори -> Ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького «На дні»

Ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького «На дні»



В історії культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами і образами. Серед творів Горького п’єса «На дні» займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством і начисто відкинуті ним. На мій погляд, дуже цікаво те, що віковічну філософську суперечку про людину ведуть не витончені представники інтелігенції, а люди із самих нижніх поверхів життя, роззуті і роздягнені, голодні і позбавлені усіх прав. Вони обговорюють духовні, соціальні і етичні проблеми, які у п’єсі придбали граничну глибину та напруженість.

Мешканців нічліжки не залишають байдужими проблеми добра і зла, волі, совісті, честі, щастя, життя і смерті. Все це їх цікавить у зв’язку із ще більш важливою проблемою: що таке людина, для чого вона з’являється на землю, у чому зміст її життя? Я думаю, що саме у гострому зіткненні ідей варто шукати своєрідність п’єси «На дні». Суперечки, жагуче та емоційне обговорення питань, що хвилюють людину, дозволяє зробити досить точний висновок про її характер, про ті риси, які звичайно бувають сховані. Як живі, реальні люди з’являються перед нами похмурий фаталіст і скептик Бубнов, мандрівник-утішник Лука, проповідник правди і величі людини Сатин та інші. За кожним з них стоїть ціла система моральних і етичних поглядів. Очевидно, не знали і не читали вони Ніцше і Шопенгауера, Толстого і Достоєвського – реальні протиріччя реального життя змушують їх болісно шукати пояснення тому стану, у якому вони опинилися. У п’єсі різко зіставлені образи героїв, їхні думки, почуття і переживання. Гострі діалоги захоплюють увагу читача, створюють атмосферу напруженості і конфліктності. Горький вживає яскраві, ємні слова для вираження головної ідеї – про призначення Людини.

Поняття «людини» відкривається у творчості письменника різними гранями, навіть у тих добутках, де, як і в п’єсі «На дні», увага зосереджена на темних сторонах життя. Характерною рисою п’єси є те, що в ній особливо голосно звучить гімн Людині, як би на противагу страшним умовам життя, убогості і безвихідності. Література колишніх років, зображуючи «маленьких» людей, принижених і ображених, виражала глибокий жаль до них. Але коли люди перестають бути «маленькими», однієї жалості до них стає недостатньо. Мені здається, що образ мандрівника-утішника Луки введений почасти й для того, щоб підкреслити цю думку. Дотепер образ цього «апостола неправди, що утішає» викликає бурхливі суперечки. Хто він – позитивний герой або негативний, жалує він людей або байдужий до них, прагне зцілити їхніми розрадами або переслідує іншу мету? Я згодна з точкою зору Б. Бяліка, що у самій постановці питання таїться помилка, «нерозуміння усієї складності і глибини горьківської п’єси.

Справа не в тім, чи жалує Лука людей (звичайно, жалує), і чи хоче допомогти їм своїми розрадами (звичайно, хоче), а в тім, як він розуміє людей, як оцінює людину». З одного боку, Лука бачить людину у кожному мешканці нічліжки. Але разом з тим подібна жалість має на увазі безсилля що-небудь змінити у житті. Розради Луки підтримують ілюзії, якими живуть персонажі п’єси, намагаючись відгородитися від навколишньої мерзенності. І дія «казок» Луки чимсь нагадує наркотики: вони не виліковують недугу, але дозволяють людині на якийсь час зменшити біль, відчути себе краще. Все це почуває і розуміє Сатин. Я думаю, що саме тому він говорить: «Він (Лука)… подіяв на мене, як кислота на стару і брудну монету…». Знаменитий монолог Сатина: «Людина! Це – чудово! Це звучить… гордо! Треба поважати людину! Не жалувати… не принижувати її жалістю, поважати треба!» – є реакцією на світогляд Луки. Тим, які втішають і примиряють неправди, Горький протиставляє віру у вільну Людину, якій необхідна тільки правда, якою би суворою вона не була. Таким чином, ідейно-художня своєрідність п’єси М.Горького «На дні» обумовлена світоглядними проблемами.

На їхній основі будується сюжет, виражається позиція автора. Зображуючи у гранично суворих тонах російську дійсність, що ламає людей, що заподіює їм горе і страждання, Горький завзято «збирав дрібні, рідкі крихти  усього, що можна назвати незвичайним – добрим, безкорисливим, гарним», прагнув виявити у душі самої «знищеної» людини не знищені задатки або залишки людяності. Творчість М. Горького повна любові до людини і болю за неї, за усі її приниження. І разом з тим письменник виражає віру у щасливе майбутнє людства.





Схожі твори: