Головна Головна -> Твори -> «Осучаснення» античного міфа про Галатею і Пігмаліона в п’єсі Б. Шоу

«Осучаснення» античного міфа про Галатею і Пігмаліона в п’єсі Б. Шоу



У давньогрецькому міфі про Пігмаліона розповідається про великого художника з острова Кіпр Пігмаліона. Він жив самотньо, не був одружений. Одного разу зробив зі слонової кістки статую дівчини, неймовірно прекрасної. Дивлячись на своє створіння, він милувався її красою й довершеністю й врешті-решт закохався у своє створіння. Скульптор звертався до неї зі словами, але вона лишалася німою. Тоді Пігмаліон на святі, яке проводилося на честь богині Ефродіти, приніс у жертву богині телицю із золотистими рогами й звернувся до Афродіти з проханням дати йому за дружину дівчину таку ж прекрасну, як його статуя. Полум’я жертовника одразу ж засяяло: це означало, що богиня почула слова Пігмаліона. Коли ж Пігмаліон повернувся додому, то побачив, що його прекрасна статуя ожила. Так богиня кохання дала Пігмаліону за дружину створену ним красиву дівчину.

Цей сюжет, оригінально переосмислений, поклав в основу своєї п’єси англійський драматург Бернард Шоу. За версією, яку запропонував Б. Шоу, сучасним Пігмаліоном став відомий талановитий професор фонетики Генрі Хін гінс, а Галатеєю — звичайна лондонська квіткарка Еліза Дулітл. На цьому, і моєї точки зору, подібність із давньогрецьким міфом закінчується, бо й сучаснії Галатея, і Пігмаліон у п’єсі Бернарда Шоу зовсім інші.

Подивимося спочатку на сучасного Пігмаліона — професора Хіггінса. Як і герой античного міфа, Хіггінс дуже талановитий і досить відомий у своїй галузі фахівець. Він досконало володіє своїм предметом, швидко й безпомилков, з точністю до шести миль може визначити, з якої місцевості походить людина. Настільки добре він знає всі англійські діалекти. Він автор кількох наукових праць, розробив свої власні ефективні методи навчання й подолання недолікіїї у вимові. Навчає, і досить успішно, правильній літературній вимові нововиявлених мільйонерів. А на зароблені гроші займається науковою роботою в галузі генетики. Але за характером Генрі Хіггінс людина нестримана й непостійна, незлоблива. Мова його — така бездоганна з точки зору фонетики й орфографії, пересипана лайками й іншими негарними словами. Поводиться він таки не кращим чином: навіть рідна мати — леді Хіггінс — просить сина не заходити до неї у її прийомні дні. Проте він дуже честолюбна людина.

Побившись об заклад із полковником Пікерінгом, теж мовознавцем, що за декілька місяців перетворить цю жалюгідну, замурзану квіткарку Елізу на світську леді, він жваво береться за роботу. А сама Еліза цікавить його лише як об’єкт експериментуі більше того. Навчаючи її хороших манер, прищеплюючи їй знання, знайомлячи зі світовою культурою, створюючи, власне кажучи, новуособистість, він сам поводиться далеко не по-джентльменськи. Лайка й брутальні слова так і сипляться із його вуст. А на Елізу він взагалі дивиться як на порожнє місце, зовсім не бачачи, що перед ним людина. Гордовитий і нетактовний, він навіть не хоче замислитися над тим, що поводить себе нечемно. І ані чудова врода Елізи, ані її лінгвістичні здібності не можуть розтопити холодного серця Хіггінса, експеримент було закінчено — Еліза блискуче витримала іспит — на великосвітському прийомі її дійсно прийняли за справжню герцогиню – Хіггінс визнає, що саме він «створив» цю непокірну йому дівчину.

Такого чудового експерименту мені ще ніколи не вдавалося поставити», —каже Хіггінс, зовсім не зважаючи на те, що й матеріал, з якого він ліпив «своє створіння», був найвищого гатунку, і якби не Еліза — цей талановитий, здібний, до праці учасник експерименту, то навряд чи Хіггінсу вдалося б виграти парі. Експеримент закінчується, і Хіггінс втрачає до Елізи будь-який інтерес. «Більше я виробництвом герцогинь не займаюся», — каже він Пікерін.

Як же далеко йому до Пігмаліона. До його високої, мрійливої душі, сповненої великого кохання, яке спроможне було навіть статую оживити!

А що ж новоявлена Галатея — міс Еліза Дулітл, звичайнісінька, проста дівчина-квіткарка? У порівнянні із сучасним Пігмаліоном —- професором Хіггін малює цей образ із більшою теплотою і привабливістю. Дівчина, хоч походить із самих низів Лондона (вона напівсирота, донька сміттяра й землекопа, але має сильний незалежний характер, трудолюбна й добра, привітна й доброзичлива. Життя її зовсім не легке, але вона намагається зберегти свою людську гідність. Потрапивши до будинку професора Хіггінса, вона жадібно сприймала справжні багатства духовної культури, з великим бажанням відвідує художні вистави, концерти класичної музики, а прийшовши додому, одразу ж підбирає ноти почутої нею музики, навіть Брамса чи Бетховена, —- такий тонкий в неї слух. Володіючи винятковими лінгвістичними здібностями, Еліза дуже швидко опановує літературну мову.

Старанна й вимоглива до себе, вона намагається отримати якомога більше знань, займається самовдосконаленням, вивчає правильність манер. Ще й до того Еліза була надзвичайно привабливою зовні. Отже,в образі Елізи ми бачимо гармонійне поєднання краси зовнішньої і духовної. Але їй все-таки не вдалося зробити те, що вдалося зробити Галатеї: творець не закохався у своє створіння. Навіть не подумав, що буде надалі з ним, цим його створив, хоча як порядна людина мав би про це потурбуватися. Але не Еліза вина вньому, а цей новоявлений Пігмаліон — жорстокий, егоїстичний і бездушний.
Таким чином створіння — Еліза — значно переросло свого творця Генрі Хіггінса.

В моральному плані Еліза набагато вища за Хіггінса. Художнику, щоб створити прекрасний неповторний шедевр, потрібно мати щире серце і глибокі помисли, в тому числі й кохання, яке надихає творця на створення прекрасних творінь. Цим повною мірою володів герой античного міфу Пігмаліон, і саме цього, і жаль, бракує сучасному Пігмаліонові — професору Генрі Хіггінсу. Але маємо надію, що Хіггінс зуміє все-таки подолати свій характер, переглянути свої переконання, розбудити своє заснуле, крижане серце. Відкритий фінал Бериарда Шоу дозволяє сподіватися на це.


Загрузка...



Схожі твори: