Головна Головна -> Твори -> «Історія Русів» — адресований у віки змістовий та почуттєво-патріотичний заряд

«Історія Русів» — адресований у віки змістовий та почуттєво-патріотичний заряд



Правдива історія України, її тернистий шлях постає перед нами зі сторінок найвизначнішої пам’ятки української політичної думки кінця XVIII століття, названої невідомим автором «Історія Русів». Це своєрідний трактат про історичний розвиток України від давнини до другої половини XVIII століття. Знайомство із цією унікальною працею переконало мене у тому, що Київська Русь – першодержава тільки українського народу. Український сучасний поет і політик Іван Драч здійснив 1991-го року переклад «Історії Русів» нашою рідною мовою і зазначив: «Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись». Заборони, замовчування, непомічання супроводжували цю книгу до свого читача протягом довгих літ (вперше видана була в Нью-Йорку 1846-го року).

«Історія Русів» тривалий час вважалася книгою крамольною, оскільки незаперечно стверджувала самобутній шлях розвитку й утвердження українців як окремого народу зі своєю мовою, історією, традиціями. Русь, Рутенія (нині Україна) і Московія, народ якої називаємо нині руським, – це різні землі й різні поняття. Авторові було небезпечно оприлюднювати своє ім’я, оскільки він сміливо й переконливо заперечив насаджувану російськими історика-ми-шовіністами думку, ніби Україна з’явилася тільки в XIV столітті. Русь, довів автор, – це Україна, а не Росія. За свідченням історика В. Шевчука, головна засада твору – «натуральне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українців за визволення – головний зміст книги».

Мене вразило те, що ця видатна книга поширювалася серед читачів таємно. Людям потрібна була правда, і книга давала її.

«Історію Русів» читали Т. Шевченко і О. Пушкін, А. Метлинський і М. Костомаров, М Гоголь і М. Драгоманов, П. Куліш і С. Руданський… Можливо, саме під впливом цієї книги зміцніло Шевченкове переконання в тому, що доля українського народу не менш трагічна за долю народу єврейського. Секрет надзвичайної привабливості твору – в поєднанні історичного та художнього потенціалів. Особливе місце в «Історії Русів» відведене таким непересічним особистостям, як Богдан Хмельницький (уривок «Хмельницький, Ба-рабаш і рескрипт короля») та Іван Мазепа (уривок «Прокламація гетьмана Мазепи»). Мудра книга вчить нас бути справжніми патріотами, вивчати правдиву історію своєї країни, всіляко сприяти утвердженню незалежної, самостійної держави, в якій житимуть щасливі своєю долею українці-руси.

У середині XVII ст. в Київському колегіумі вже появилися більш розроблені драматичні твори і оформилися шкільні вистави. Характер цих творів переважно церковний (найчастіше це були так звані великодні драми). До шкільних драм зазвичай додавались інтермедії, або- інтерлюдії, побутові гумористичні сценки. Сюжети інтермедій взяті з фольклорних джерел. Літературне значення їх у тому, що в них змальовані живі побутові картини, відзначені народним гумором.

У XVIII ст. виникають спроби драматичної обробки подій минулого. З драм на історичні сюжети найцікавішими є трагедокомедія Ф. Прокоповича «Владимір, словено-россійських стран князь и повелитель» (1705 р.) і п’єса невідомого нам автора «Милость божія». В цій п’єсі прославляється Богдан Хмельницький як визволитель мас українського народу від гніту польських панів. Ідея п’єси – прославлення союзу України з Росією.

Проте шкільна драма не розвивалася в напрямі до реалізму. Значно ближчими до життя були інтерлюдії.

Вищого літературного розвитку досягла інтермедія в зразках, доданих до двох драм М. Довгалевського, які вперше були поставлені в 1736-1737 роках.

Інтермедії при драмах Довгалевського не тільки змальовують побутові картини, а й порушують соціальні питання того часу, відбивають певною мірою погляди народу. Так, вони розповідають про взасмовідносини селян і панів, про козаків і російських солдатів як захисників народу. Ось, наприклад, третя інтермедія до різдвяної драми М. Довгалевського. На сцені козак стиха наспівує пісню. Він повернувся з турецької й татарської неволі додому, а вдома – Ліси, поля спустошені, Луги, сіна покошені, Порозпускав діти Козак, збирається на Січ. На зміну йому на сцені появляється польський пан. Він б’є кріпаків, бо йому не подобається їх привітання, нахваляється прогнати з України козака й підвернути «огнем і мечем» усю Україну під владу панської Польщі. Почувши ці слова бундючного хвалька, козак кличе на допомогу москаля (російського солдата), і вдвох вони розправляються з паном.

У цій інтермедії яскраво показані жорстокість і нелюдяність шляхти та важке становище селянства. Характерно, шо обороняти селян проти панів виступають спільно москаль і козак (мотив єднання російського і українського народів). Інтермедії підготовляли грунт для комедії.

Близькою до шкільних драм і інтермедій була вертепна драма, яка ставилася в ляльковому театрі – вертепі (власне, означає печеру, в якій за легендою нібито народився Христос). З вертепом найчастіше ходили «мандровані дяки». Вертеп виник у зв’язку з церковним святом Різдва, але з часом світська лялькова гра заслонила собою релігійну частину вертепної драми. Образи інтермедійної частини її (запорожець, солдат, пан та інші) створені в дусі народних казок, анекдотів. У текст цієї частини внесено народні прислів’я, приказки, пісні («Ой під вишнею, під черешнею», «Та не буде лучче, та не буде краще», «Гусар коня напував, Дзюба воду брала»). Ця світська частина вертепної драми набрала народного характеру, завдяки чому вертепні вистави, зазнавши чималих змін у змісті, дожили до нашого часу.

Отже, шкільна драма XVII-XVIII ст. відіграла позитивну роль в історії української літератури і театральної справи. Та особливе її значення полягає в тому, що вона дала поштовх до розвитку такого демократичного літературного жанру, як інтермедії та інтерлюдії. Значення інтермедій в історії української драматургії перевершило значення шкільних драм. Поетику і образи інтермедій використано в українській драматургії XIX ст. («Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Чумаки» 1. Карпенка-Карого та ін.).

Вертепна драма, як і інтермедії, теж готувала грунт для розвитку комедії в українській літературі XIX століття. Вертеп не завмер у XVIII ст., він продовжував активно існувати в мистецькому побуті народу протягом XIX-XX ст. (приблизно 1670 – після 1728)

Народився на Полтавщині в козацькій родині. Навчався, найвірогідніше, у Київській академії. Десь із 1690р. перебуває на службі у військовій канцелярії при генеральному писареві Василеві Кочубеї. З 1702 р. був у козацькому відділі, що відправлений у Польщу на допомогу королеві Августові. У1705 р. перейшов працювати писарем до генеральної канцелярії запорозького війська, а у 1708 р. змушений кинути службу, оскільки довгий час був особою, близькою до Кочубея, якого саме цього року стратив цар Петро І за донос на Мазепу. Оселився в с. Диканці Полтавської області у маєтку Кочубеєвого сина Василя, а потім у с. Жуки. Автор найбільшого за обсягом «козацького» літопису епохи бароко та праці «Космографія». У своєму «Літописі» Самійло Величко подає розповідь про події часів Хмельниччини та доби Руїни (першим ужив цей термін) до 1700 р. Це детальна розгорнута картина історичного процесу, подана в динаміці. Твір відзначається суб’єктивізмом, схильністю автора до містифікацій, белетризації історії, подекуди емоційністю та експресією.


Загрузка...



Схожі твори: