Головна Головна -> Твори -> Фольклорні мотиви як психологічні рефлексії на природу

Фольклорні мотиви як психологічні рефлексії на природу



Особлива майстерність побудови твору Гамсуна “Пан” виявляється в тонкій вібрації психіки героя на явища природи. Зміни часу, зміни дня відкладаються в душі Глана в надзвичайно складній і тонкій концентрації емоцій. Крім реакції на звичайні явища природи, Гамсун уводить легендарнофольклорний матеріал, що надає особливого колориту сприйняттю природи Гланом — легенда про кохання Дункана й Ізеліни та ін. Але таке відродження романтичної фантастики у цій новелі набуває іншого оформлення, що значно різниться від фольклорних мотивів у старих романтичних традиціях. Цей матеріал подається не в своїй, так би мовити, етнографічній примітивності, а як психологічне переживання героя, як одна з форм його реакції на природу, що ми її трактуємо як: пантеїстичне чи містичне відчування — мотив, що став популярний у модерністській літературі XX століття.

Легенда про Дункана й Ізеліну, поява героя — образу Пана, гімни залізним ночам — все трактовано в тоні психологічних переживань персонажа, і томуто фольклорний і міфологічний матеріал подається тут в особливому, зв’язаному з логікою емоцій героя, освітленні: “Ночі більше не бувало, сонце тільки впірнало в море і от знов сходило, червоне, викупане, так, наче напилося вина, пробуваючи там десь, унизу. Яке все чудне було мені вночі!.. Чи не Пан ото сидів на дереві й пильнував, що то я робитиму? І то його, живіт був одкритий, і то він так скоцюрбився, що, здавалося, пив, сидячи, з свого таки живота? Та все те коїв він, щоб тільки нищечком доглядати мене й не спускати з очей. І все дерево тремтіло від його потайного сміху, коли він помічав, що всі мої думки бігли разом зі мною” .

Візії героя тут викликано незвичайним піднесенням емоцій, що відтіняють кожну дрібницю весняної ночі в лісі, і прекрасну казку кохання Івася та Марічки з “Тіней забутих предків”, обрамовану колоритними пейзажами Карпат і овіяну міфологією Гуцульщини (Щезник, Чугайстер, Нявки і т.д.), немає рації розглядати як твір сугубо етнографічний. Фольклорні мотиви в М.Коцюбинського, як і в К.Гамсуна, подаються як психологічні рефлексії на природу, як опис містичного її відчуття.

Сцена появи Щезника Івасеві своїм виконанням принаймні дуже нагадує наведений вступ з “Пана”. Івась живе під враженням мелодії, що весь час звучить у його уяві, але відтворити її ніяк йому не щастить. І от, зібравшись одного разу “на самий грунь”, “сів відпочити”: “Іван сидів і слухав, забувши зовсім, що має доглядати корови. І ось раптом, в цій дзвінкій тиші, почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку. Застиглий і нерухомий, витягнув шию, з радісним напруженням ловив дивну мелодію пісні… Йван озирнувся назад, на скелі, і скаменів. На камені верхи сидів “той”, Щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру.

Таким чином, можна стверджувати, що і К.Гамсун, і М.Коцюбинський використовували фольклорні елементи не як звертання до етнографії країни, а як засоби передачі психологічного стану героя, як прояв “колективного несвідомого” (за К.Юнгом). За переконаннями психолога К.Юнга, “колективне несвідоме” містить досвід розвитку всього людства і передається від покоління до покоління через міфи, фольклор, обряди, традиції. У повісті М.Коцюбинського функції надприродного “диференційовані” між різноманітними істотами, що уособлюють його прояви, у романі ж К.Гамсуна сам Пан постає “універсальним”, “поліфункціональним” божеством, яке, власне, й втілює повноту надприродної сили. Зазначимо, що в цій іпостасі надприродне виступає в українському творі переважно як суб’єкт спілкування у відносинах з героєм, а в норвезькому — як об’єкт спостереження героя над світом.





Схожі твори: