Головна Головна -> Твори -> Житіє протопоп Авакум

Житіє протопоп Авакум



Авакум, протопоп – автобіографічний герой і головний учасник подій, зображених у «Житії», доля якого стає предметом розповіді.

Одне з найбільш значних творів вітчизняної словесності, літературна пам’ятка світового значення, «Житіє протопопа Аввакума, їм самим написане» має складну творчу історію. Роботі над життєписом передував довгий підготовчий етап. У 1664-1671 рр.. А. створювалися автобіографічні записки, частково використані в «Житії», котрі містили свідоцтва про боротьбу старообрядців за свої переконання в роки церковних реформ.

Автобіографія, відома за кількома редакціям (дві з них представлені автографами), склалася як завершене оповідання тільки в 70-і рр.. XVII століття. Робота над «Житієм» збіглася з довгим ув’язненням А. в земляній тюрмі Пустозерска.

«Житіє» було задумано як важливе суспільне діяння, своєрідний маніфест старої віри. Усні розмови А., звернені до найближчих «співв’язень», придбали форму розгорнутого монологу, пристрасною проповіді.

Однак цим значення «Житія» не обмежується. Йдеться про пам’ятник високого художнього рівня, творі новаторському, яка випередила свій час.

«Механічне» розмежування автора і героя «Житія» навряд чи можливо. Специфіка автобіографічної прози А. – у відмові від жорстких вимог житійного канону. У першу чергу це стосується самого предмета розповіді і системи образів. У А. відбувається граничне зближення автора і героя.

Авторське ставлення до подій заявляє про себе на всіх етапах розповіді, співвідноситься із зображенням тих чи інших персонажів, охоплює весь подієвий ряд, відбивається на виборі мовних засобів, використанні художніх деталей. Оцінність проявляється навіть у замальовках природи.

На перший погляд образ головного героя автобіографічного оповідання суперечливий, позбавлений цілісності. А. за допомогою опису численних чудес відкрито свідчить про власну святості. У деяких випадках він проводить прямі аналогії з особами священної історії: порівнює себе з Авраамом у мамврійського дуба, а в кульмінаційній сцені церковного собору недвозначно натякає на свою схожість з посварилося і розпинає Спасителем. Проте нерідко в «Житії» з’являються покаянні формули, нещадні самовикриття, в дусі заповіту Івана Грозного або царського послання у Кирило-Білозерський монастир: «… пробачте, Господа ради! Хто єсмь аз? помер пес! »;« Рекох і паки реку: аз єсмь чоловік гредщік »розпусник і хижак, злодій і вбивця, один ласуном і грішників, і кожному людині ліцемерец окаянної».

«Житіє» являє собою складне художнє ціле. «Традиційне ідеалізоване зображення героя», відповідно до агіографічних каноном, «стикається з традиційним ж зображенням автора в принизливі тонах, – обидві ці протилежні тенденції з’єднуються і переплітаються так само, як у Авакум з’єдналися одночасно герой і автор житія» (М. В. Меркулова).

Авторське почало помітно впливає і на композиційні прийоми «Житія». Витримуючи в цьому сенсі основні вимоги агіографічного канону: вступ, основна частина, яка містить епізоди подвижницької біографії, і обов’язкові посмертні чудеса (у А. вони замінені повістями про біснуватих), письменник будує автобіографію відповідно до тієї логікою зображення подій, яку обирає сам, не орієнтуючись повністю на відомі зразки. Вставні новели або ліричні відступи, що порушують послідовність розповіді, забіг вперед або назад стають стійким композиційним принципом.

Всі зазначені художні особливості «Житія» служать формою вираження авторської ідеї, співвіднесені з розкриттям духовної еволюції автобіографічного героя. У центрі уваги – його доля, його життєвий шлях. Основний конфлікт твору – боротьба Божої і антихристові начал – зосереджений в головній частині «Житія», яка містить «літопис» мандрів А.

Розповідь про мандри героя передує експозиція, коротка історія дитинства А. Тут символічно намічається і загальна тема розповіді. У «сонному» баченні «про три кораблях» змальовано складний життєвий шлях майбутнього поборника старої віри.

Після опису тих нещасть, які переслідували А. з вини бояр і «початкових» людей, слід стрімкий перехід до розповіді про протиборстві Никона і московських Протопопов належали до гуртка «ревнителів благочестя». Конфлікт з Никоном, уособлює, з точки зору автора «Житія», сили зла, стане основним лейтмотивом твору.

Центральна частина автобіографії присвячена «в’язниці» поневірянням та засланні опального священика. Висновок А. у «намету» Андроньева монастиря – перше випробування героя – епізод надзвичайно важливий в ідейному відношенні. Саме тут визначається сенс духовного подвигу А.: страждання для нього – необхідна наслідок боротьби, а небесна допомогу переконує в правильності зробленого вибору. Розповідь про зіткнення з Опанасом Пашковим стає головним епізодом автобіографії. Конфлікт з Немилостивим воєводою, що переслідують А., ускладнюється «богоборча бунтом» героя, який в одну з найважчих хвилин свого життя звертається до Бога з докором і звинуваченнями. Заступились за нещасних вдів, А. став жертвою Пашкова, що мав намір під час подорожі по бурхливій сибірської річки залишити протопопа і його сім’ю на скелях, позбавивши їх будь-якої допомоги. «Бунт» скупається покаянням. З цього часу герой терпляче виносить всі знущання Пашкова, проводить довгі дні ув’язнення у Братському острозі, мандрує разом із загоном воєводи; Пашков не перестає переслідувати А., загрожує йому розправою, б’є його.

Продовження боротьби А. після повернення із сибірського заслання присвячені епізоди, що передують заключний розповідь про пустозер-ському ув’язненні. Ці етапи біографії героя співпали з періодом його духовної зрілості. У сценах церковного собору перед нами людина, яка не має наміру зраджувати своїм переконанням навіть під загрозою смерті, він давно подолав сумніви; відрікаючись від самого себе, він свідомо йде на добровільне мучеництво.


Загрузка...



Схожі твори: