Головна Головна -> Твори -> Анна Кареніна – героїня роману Л.М. Толстого «Анна Кареніна»

Анна Кареніна – героїня роману Л.М. Толстого «Анна Кареніна»



Анна Кареніна – героїня роману Л.М. Толстого «Анна Кареніна» (1873-1877); один з найбільш популярних жіночих образів російської класичної літератури. Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, «яка втратила себе», навколо якої легко згрупувалися багато чоловічі типи, будівшіе творча уява письменника. Багато в чому до реалізації цього задуму Толстого підштовхнули мотиви пушкінського творчості, зокрема незакінчені прозові уривки «На розі маленькій площі» і «Гості з’їжджалися на дачу». Героїня останнього Зінаїда Вольська може бути частково співвіднесена з А.К. Ця обставина дозволяє літературознавцям вважати твір «пушкінським романом» Толстого, а до прототипам А.К. відносити Тетяну Ларіну, подумки продовжуючи історію її життя у світлі (Б. М. Ейхенбаум). Достовірно відомо, що зовнішній вигляд героїні склався у письменника під враженням зустрічі зі старшою дочкою Пушкіна М. А. Гартунг. Однак у А.К. були й інші прототипи, в тому числі сестра близького друга Толстого М.А.Дьякова-Сухотіна, що пережила шлюборозлучний процес і мала другу сім’ю. Сучасники знаходили і багато інших прототипи, окремі обставини життя і смерті яких співвідносилися з сюжетною лінією героїні роману, зокрема згадується історія взаємин актриси М. Г. Савіної з М. Ф. Сазоновим.

Трактування образу А.К. в літературознавстві найчастіше визначаються тим чи іншим розумінням сенсу епіграф до роману («Мені помста належить, і Аз воздам»), а також залежать від історично змінюється ставлення до ролі жінки в сімейному і суспільному житті. На характер, долю героїні вплинули не тільки реально побачені Толстим соціально-історичні умови життя 1870-х років, трагізм роз’єднаність людей в сім’ї та суспільстві, а й лежать в основі авторської інтерпретації подій роману традиційні народні релігійно-моральні уявлення. А.К. одночасно приваблива, правдива, нещасна, жалюгідна і винувата. У сучасних оцінках образу А.К. починає переважати традиційний народно-моральний підхід, на відміну від безумовного виправдання героїні в її праві на любов. У роботах В. Є. Ветловской і А.Г.Гродец-кою, наприклад, простежується залежність внутрішнього змісту образу А.К. від євангельських і агіографічних мотивів, сюжетів і моральних оцінок.

У першій частині роману героїня постає зразковою матір’ю і дружиною, поважної світською дамою і навіть прімірітельніцей негараздів у родині Облонських. Життя Анни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона дещо перебільшено підкреслювала. Лише Доллі Облонського чуйно уловлювала в усьому складі сімейного життя Кареніних щось фальшиве, хоча відношення А.К. до чоловіка будувалося на безумовному повазі.

Після зустрічі з Вронський, ще не давши волі зароджується почуття, А.К. усвідомлює в собі не тільки прокинулися жагу до життя і любові, бажання подобатися, а й певну непідвладні їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронський і створюючи відчуття захищеності «непроникною бронею брехні». Кі і Щербацький, захоплена Вронський, під час фатального для неї балу бачить «диявольський блиск» в очах А.К. і відчуває в ній «щось чуже, бісівське і чарівне». Слід зазначити, що, на відміну від Кареніна, Доллі, Кіті, О.К. зовсім не релігійна. Правдива, щира А.К., яка ненавидить всяку фальш і брехня, яка має у світлі репутацію справедливої і морально бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах з чоловіком і світлом.

Під впливом зустрічі з Вронський різко змінюються відносини А.К. з усіма оточуючими: вона не може терпіти фальші світських відносин, фальші взаємин у своїй родині, але існуючий крім її волі дух обману та брехні захоплює її все далі до падіння. Зблизившись з Вронський, А.К. усвідомлює себе злочинницею. Після неодноразово проявленого чоловіком по відношенню до неї великодушності, особливо після отриманого під час післяпологовий хвороби прощення, А.К. все більше і більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину і усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка.

Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронський до Італії, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні з сином) і приниження (скандально-принизливий епізод в театрі). Найбільше мук А.К. зазнає від неможливості поєднати разом сина і Вронського. Поглиблюється душевний розлад, двозначність громадського стану не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюваний Вронський, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм. А.К. постійно відчуває свою повну залежність від волі й любові Вронського, що дратує її, робить підозрілою, а іноді спонукає до невластивою їй кокетування. Поступово А.К. приходить до повного відчаю, думкам про смерть, якою вона хоче покарати Вронського, залишившись для всіх не винуватою, а жалюгідною. Історія життя А.К. виявляє непорушність «думки сімейної» у творі: неможливості досягнення власного щастя за рахунок нещастя інших і забуття свого боргу і морального закону.


Загрузка...



Схожі твори: