Головна Головна -> Твори -> «Борис Годунов» Пушкіна і «Ревізор» Гоголя

«Борис Годунов» Пушкіна і «Ревізор» Гоголя



«Борис Годунов» Пушкіна довгий час носив назву, якою Пушкін надзвичайно пишався: «Комедія про справжню біді Московської держави, про царя Бориса і про Гришко Отрєп’євим. Писав раб божий Алекс <АНДР> син Сергєєв Пушкін в літо 7333 на городищі Воронич ». Чудове заголовок це згладилося, стерлося. «Борис Годунов» став сприйматися в дусі театру «палаців», жанрово однозначно. Слово «комедія» в первісному пушкінському заголовку має значення дуже широке і може позначати взагалі всяке народне повчальне подання. Але як би там не було, а комедія все ж і є комедія, і «Борис Годунов», за задумом Пушкіна, не знає чіткого розмежування комічного і трагічного: поняття «комедія» і «біда» уживаються поруч. Минуле могло перестати бути минулим: «комедію» розігрувала б трупа бродячих акторів початку XVII століття. Для них представлені події були б бідою, яка тільки що минула. А глядачі, сучасники Пушкіна, дивилися б спектакль у спектаклі: прийшовши в «палати», в театр, вони побачили б на його підмостках те саме мистецтво, яке народилося на площі.

І це був би унікальний спектакль, який переносить сучасників «звідси», з їхнього справжнього, «туди», в минуле, яке розповідає про себе на своєму власному мовою. Але наближати віддалене, подумки здійснюючи шлях «звідти сюди», в російське сьогодення, проектувати давні події в сучасність було поширеним літературним явищем. Пушкін застосував розповідь Шекспіра про Тарквінії Гордо до росіян поміщицьким вдач, вийшов «Граф Нулін», поема, герой якої, до речі, разюче схожий на гоголівського Хлєстакова. Добре, що Пушкін залишив власноручне свідоцтво: відкрив секрет задуму поеми, вказав, що це пародія на Шекспіра. Не будь такого свідоцтва, досліднику, який (допустимо!) Наважився б зіставити Нуліна і героїв античності, ніколи не повірили б. Але чому б і Гоголю не змішав події XVI-XVII століть з XIX століттям і не перенести дію з монастирської келії та з царських палат у провінційну готель і в покої правителя-городничого?

Одна знаменна збіг «Ревізора» з «Борисом Годуновим» вже було зазначено; німа сцена, завершальна комедію Гоголя, відповідає фіналу Пушкіна: «Народ мовчить». Оніміння завершує і «Комедію про справжню біді Московської держави …», і комедію про біду, що потрясла місто, від якого і за три роки не доїдеш до якоїсь держави. Велике повторюється в маленькому, давнє – в сьогоденні. Спостереження про художньому подібність двох німих сцен, колись зроблене Д. Д. Благим, просто чудово. Але настільки істотне збіг сцен навряд чи може бути випадковим і одиничним.

Від «німий сцени» – тому, до початку дії: городничий – одноосібний правитель ввіреного йому соціуму; він оточений поплічниками, тишком-нишком ненавидячими його, заздрить йому, але пов’язаними з ним круговою порукою. У нього є дочка-наречена, яку він «думав ощасливити шлюбом»: городничий – батько, а який батько не потішиться того, що його дочка завоювала серце освіченого юнаки із столиці! Але: немає нареченого! «Як буря, смерть забирає нареченого …» – засмучується на межі XVI і XVII століть «царське страдалец» у Пушкіна. Тут у XIX столітті одноденний наречений дочки городничого теж погрожує закінчити життя. «І так навіть налякав, говорив, що застрелиться. Зустрілися, застрелюся, говорить ». І правда, було таке: «Життя моє на волосині. Якщо ви не увінчається постійну

Здогад про те, що Пушкін задумав «Бориса Годунова» саме як народне майданні подання в стилі російського театру XVI-XVII століть, ось уже кілька років тому була висловлена режисером А. Паламішевим. Втім, він же виливається і перед своїм майбутнім тестем, благаючи віддати за нього Мар’ю Антонівну: «Віддайте, віддайте – я відчайдушна людина, я наважуся на все: коли застрелюся, вас під суд віддадуть». Але не застрелився, а так, пококетувати смертю. І не смерть забрала жениха, а краща трійка поштових. «Ворота, Ворота його!»-Взиває обманутий не відбувся зятем не відбувся тесть і, згідно ремарці Гоголя, махає рукою, простягає слідом безстидники руку. А поштмейстер йому: «Куди вернути! я, як навмисно, наказав доглядачеві дати кращу трійку; рис примудрилися дати … »Зник наречений. Випарувався. Обійшлося без смерті, нею тільки погрожували. Але справа обертається ледь не більше страшно. Смерть, забирає нареченого, як буря, – біда і тільки біда, тут же біда та ще й жах ганьби, «безприкладна конфуз» поруганного сімейного вогнища: поманив та й кинув.

Зараз, в той час, коли «Ревізор» написаний і коли відбувається дія, городничому років 50. Він народився, стало бути, в кінці XVIII століття, за Катерини II. Він був юнаком, коли настав XIX століття: смерть Павла I, «днів Олександрових прекрасний початок» (Пушкін). На щось сподівалися, надіялися на внутрішньополітичні реформи. Інтелігентна і полуінтеллігентная Росія читала «Бідну Лізу» Карамзіна. Читали і плакали: в моду ввійшла «чутливість».


Загрузка...



Схожі твори: