Головна Головна -> Твори -> Комедія Гоголя «Ревізор» і театр Пушкіна

Комедія Гоголя «Ревізор» і театр Пушкіна



Чиновник Поприщина із «Записок божевільного» запевняв, що місяць роблять у Гамбурзі. Але що Гамбург! У маленькому містечку Російської імперії створили і сонце: випадкового приїжджого наділили ясновельможного титулами і чинами, і одні в надії на справедливість простягали руки до нього руки, а інші, тріпочучи перед ликом його, несли йому жертви (хабар – пам’ять про жертвопринесення, тим-то й вручати її подбати смиренно, чи не уклінно, віддаючи Хабарники божеські почесті). Але сонце виявилося лжесолнцем. Антісолнцем. Дірою. І діра виявилася. І вишколений жандарм повідомив городничому: «приїхав за іменним повелінням із Петербурга чиновник вимагає вас зараз же до себе. Він зупинився в готелі ».

А Пушкін, тяготи відходом театру в «палати», але згнітивши серце визнавав історичну обумовленість такого догляду, все ж таки мріяв про вплив на театр майданних, народних традицій. І «Борис Годунов», і трагедія «Скупий лицар», «Моцарт і Сальєрі», «Кам’яний гість» і «Бенкет під час чуми», і «Сцени з лицарських часів» орієнтовані на якийсь невідомий нам, не відбувся, але вабливий своєї нерозгаданістю театр сміху, жалості, жаху. Мудрого сміху, розриває серце жалю і жаху, пов’язаного з почуттям відповідальності людини за себе і за мир. Відлуння театральних припущень, подібних пушкінським, безсумнівно, є в «Ревізорі»: у комедії Гоголя живуть традиції таємничих підмін однієї людини іншим, раптових появ невпізнанною носія істини; збігів, помилок. Поділ, диференціація якось особливо насторожували Гоголя, немов ніс у своїй свідомості якесь спогад про цільність світу і поривався в собі, в долі своєї, у своєму цивільному й художницької покликання відновити цю цілісність. Тому «Ревізор» – комедія, крізь яку проглядається і щось трагічне. Невідомий місто керуємо людьми, що зробили помилку, «виходить далеко за межі того, що ми безпосередньо бачимо. Місто запущений і розкрадений. Але вулиці, втім, можна і підмести, по-дитячому кривляються вчителів урезонити на час, а хворим замість дрантя видати одежину чистіше. Однак над містом тяжіє помилка, якої не виправиш, і ця непоправна помилка соборної, загальної совісті, спричинить за собою іншу: Хлестакова приймуть за ревізора.

«Ревізор» підказаний Пушкіним. «Ревізор» чимало походить на п’єсу земляка Гоголя, українського письменника Г. Ф. Квітка-Основ ‘яненка «Приїжджий із столиці». Менш відомо, що в травні 1831 року в додатку до журналу «Московський телеграф» була опублікована комедія «Ревізор». Самому Гоголю було добре відомо це «вигадане подія в особах», що належало, очевидно, перу Миколи Польового, літератора, Гоголю досить чужого. »І прямі його відгомони в« Ревізорі »є: у« Ревізорі », наприклад, діяв суддя Цапкін, в «Ревізорі – Ляпкіних-Тяпкін. У «вигаданому подію …» теж говорилося про страх, що випробовується шахраєм-чиновником перед ревізією. Дочка крутія і там виходила заміж за ревізора, і він марнували їй ніжності: «Я буду літати до вас на крилах любові і нетерпіння … Чи міг я чекати, ехавші сюди займатися нудними, наказовими справами, що знайду тут щастя мого життя?» (Лексика , тон цих млосних тирад – прямо-таки хлєстаковський!). Словом, «Ревізор» відверто орієнтований на «Ревізора».

Але п’єса Миколи Польового – ескіз, незграбний етюд з викривальним ухилом. Ставлення до неї Гоголя розмашисто полемічно: так творець полемізує з яких-небудь наторелим Зубрилов, що повторює загальновідомі істини. І епізодик з чиновницького побуту розгортається в дійство, овіяне традиціями майданних комедій: тут і побут, і злободенні типи, і відгомони міфу, народних вірувань.

Мерцем відчуває себе правитель міста, обманутий батько зганьбленої дочки. Він мовби на лобному місці перед усім світом відчуває себе. «Ось дивіться, дивіться, весь світ, все християнство, як одурені городничий!» Воістину, страшний суд, тому що в народних легендах про страшний суд закладена мрія про таку собі повній правді, а така правда може прийти лише тоді, коли про кожну людину висловляться всі люди. І тут героя комедії як би судять всі, хто живе і коли б то не було що жили на землі. Всі судять кожного: настав відплата, вдарила розплата за неправедно прожите життя. І загальновідомо, що задум «Ревізора» а’шшашш був підказаний Гоголю Пушкіним і що в чорнових паперах Пушкіна зберігся начерк, що містить в собі як би схему комедії Гоголя. Але зв’язок «Ревізора» з Пушкіним, з його ідеями, шуканнями, з його художнім світом цим лише починається.

У 1831 році юнак Гоголь захоплено вітає пушкінського «Бориса Годунова». Його рецензія за звичаєм часу написана як репортаж із книгарні: читачі з жаром обговорюють новинку літератури. Немудрящий товстун, що затесався серед публіки, хвалить майстерність Пушкіна, «повертаючи перед очима своїми руку з пригнутися трохи пальцями, ніби в ній лежало стигле яблуко». Твір Пушкіна йому до душі, але нічого членороздільно товстун сказати не вміє. Зате хтось Елладою, споглядаючи киплячу навколо суєту книголюбів, каже своєму однодумцю Поліору про піднесене душу силі поезії, що втілилася в рядках Пушкіна. І «безмовно знизав Поліор йому руку»: жест простягаємо руки вводиться в експлуатацію навіть в критичну замітку, і захоплений шанувальник Пушкіна в пориві патетики застигає «з под’ятимі руками до неба».

І тут, в одному з перших літературно-критичних дослідів Гоголя, висловлюється заповітна для письменника думку про необхідність «примирення між двома ворогуючими природа людини»: між духом і тілом, плоттю з усіма необхідними їй речами, штучками; між вірою і розумом. «Борис Годунов» Пушкіна – зразок поезії, який обіцяє довгоочікуване примирення.

Юнакові Гоголю подобається сам пушкінський герой, Борис Годунов. Гоголь виділяє його духовність: так, він скоїв злочин, але він нічого не хотів для себе. «О, як великий цей величний страдалец! Скільки блага, скільки користі, скільки щастя світу – і ніхто не розумів його … »З юнацької рецензією Гоголя можна і треба сперечатися: Борис Годунов був значно більш складний. Був він, мабуть, досить зловісної фігурою, а в трактуванні Пушкіна Борис Годунов став літературним основоположником не відбулися благодійників людства, які намагалися йти до загального блага через зло, через кров невинних. Від пушкінського царя – пряма дорога до студента Родіону Раскольникова з «Злочину і покарання» Достоєвського. Але для Гоголя в героєві Пушкіна було дорого, велич державних задумів і страждання.

Але Годунов жив давно. А давнє ми воліємо бачити і патетичним, і великим: люди, пристрасті і навіть злочини, навіть помилки предків бачаться нащадкам очищеними від подробиць побуту, осяяні якимось урочистим світлом. Великим було страждання царственого злочинця, великий був і його гріх: в ім’я того, щоб принести підданим благо, переступити через кров, вбити безневинного немовляти, семирічного хлопчика-царевича (розпустили слух: царевич грав і в припадку падучої хвороби ненавмисно наткнувся на ніж).

Але як би обернулася історія царственого страждальця зараз, в російській чиновницькою побуті? Як би прожив він своє життя і як виглядала б тепер його агонія, його муки, страждання?


Загрузка...



Схожі твори: