Головна Головна -> Твори -> Жанровий стиль повісті Гоголя «Тарас Бульба»

Жанровий стиль повісті Гоголя «Тарас Бульба»



Епопея в «Тарасі Бульбі» співпричетні трагедії. Тут є чисто зовнішні ознаки класичної трагедії: патетичні монологи; вісник, який повідомляє про те, що відбувається за сценою; реквізит, немов вимагає зримого, сценічного втілення, – яскравість одягів, зброя, декорації стін обложеної фортеці, палаючих будівель. А суть в тому, що епічний герой Гоголя в чималому ступені близький і до трагічного героя. Кажуть – і кажуть, ймовірно, резонно, – що для розквіту трагедії необхідний острів, замкнута, відгороджена частина світу, де всі знають один одного мовби облуплених, де все бачиться незмінним, стабільним. Такий частиною світу з’явилася Стародавня Греція, півострів, відгороджений горами і морем, і саме вона створила великих трагіків – Есхіла, Софокла та Евріпіда. Острів Англії дав роду людському Шекспіра. Трагедія здійснює відкриття в тому, що люди якось звикли вважати відмінно знайомим; у відоме, в надокучили вторгаються таємні сили. Вони присутні тут же, у світі, який всім чудово відомий, і поет їх виявляє, грізно нагадуючи про них.

Погляд Гоголя наділений властивістю виявляти острова і в суто сухопутному, взагалі-то, світі. Але Запорізька Січ – острів буквальний: вона – «біля берегів острова Хортиці». Тут всі ознаки острівного життя: вичерпне знання людьми один одного, ясність їх відносин, демократичність. Але трагедія народжується там, де стикаються незнання, з одного боку, і загроза – з іншого. Причому загроза, небезпека виходить не ззовні; таку небезпеку бачать, про неї пам’ятають і знають. Небезпека – десь тут же; вона – всередині людини, всередині, скажімо, однієї, єдиної родини, і великі трагічні герої, цар Едіп, король Лір, Гамлет, Отелло, зазнають катастрофи саме на лоні сім’ї (сім’я – як би острів на острові; коло, укладений в іншій коло, географічний, соціальний).

Схильність Гоголя всюди знаходити острови – унікальна властивість його таланту. Не будь він письменником, бути б йому мореплавцем: на картах океанів одна за одною з’являлися б крапочки суші. Але він відкривав острови і подалеку від океанів. Бачить Гоголь улюблений свій Дніпро і не забуде сказати, що він, Дніпро, «шумів, як море, розливаючись на волі», і що «кинуті в середину його острови витісняли його ще далі з берегів». Описавши географічні острова, Гоголь буде описувати і острови соціальні: хутір у море степу – теж острів, і є у Гоголя острів Диканька, острів Миргород. А містечко, в якому відбувається дія «Ревізора»? До Хортиці «3:00 плавання», від містечка, прихистив Хлестакова, «хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш». Якась ізольованість помість, відвідуваних Чічікова, не може не впадати в очі, та маєтки – теж якісь острови, які наче б на кораблику-бричці об’їжджає відкриває цей архіпелаг мореплавець, Одіссей у фраку.

У «Тарасі Бульбі» Гоголь відкрив острів Хортицю, а на острові він відкрив назрівала там трагедію. Любов зрадника Андрія пройшла три етапи: вона спалахнула в Києві, під час перебування юнаки школярем, і завершилася вона в стінах обложеного міста (місто обложене – острів). Тим прологом і епілогом був прихований, латентний період: Андрій жив, як всі, в сім’ї, в колі козаків, і був він таким же, як усі. Але любов таїлась в ньому, а разом з нею таїлася в його помислах і загроза отчої вірі, батьку-вчителю. Пліч-о-пліч з сином-учнем жив учитель-батько. Проникливий, мудрий, він, здавалося б, читав у серцях своїх дітей все. А того, що треба було прочитати, не прочитав.

Тарас Бульба не зміг провидіти таємного, прихованого. Він помилився жорстокої і непоправною помилкою трагічного героя. Але він пожинав те, що посіяв: і він, цілісний і духовно могутня людина, коли-то виявив непослідовність, насильно загнавши Андрія в осоружний школу і не випускаючи його звідти (красномовний приклад Остапа, безсумнівно, стояв перед очима його молодшого брата). І там, у Києві, все почалося, зав’язалося.

Герой трагедії прогресивний. Він – ініціатор, він – перший, він починає те, що коли-небудь стане нормою суспільного життя. Але він передчасний.

Тарас Бульба – вчитель-батько, який несе в собі спогад про далеке, про напівзабутої минулому роду людського. Але спогади – це зашифровані пророцтва. Тарас Бульба – минуле-майбутнє. Але й цей теж: в далеку далечінь, просторову і тимчасову, на український хутір-острів, у середньовіччі вже заповзла ідея розділення батька-вчителя надвоє. І відправив Тарас своїх синів у «академію», немов би виштовхнув їх за межі кола-родини. І тоді …

Минуле патетично. Далеке завжди здається людям прекрасним. Справжнє ж буденно, і в мерехтінні насущних турбот нелегко розгледіти героїчне.

30-ті роки XIX століття бачилися сучасникам якимось потьмяніння історії, її спадом. Ще б пак! У зіставленні хоча б тільки з подіями Вітчизняної війни 1812-1814 років все змінилося. І в героїчному «Бородіно» Лермонтова солдатів-«дядько» докоряв молодого однополчанина знаменитим: «Богатирі – не ви». Є, однак, богатирство діянь та богатирство духу. Одне помітно, наочно, інше здійснюється день за днем, поволі, в тиші, і оманлива тиша панувала в Росії: тиша, в якій накопичувалася і вже пробивалася богатирська думка.

Так і в російській дійсності 30-40-х років XIX століття героїчне не вмерло. Тарас Бульба жив у його земляка й спадкоємця, і років двісті через молода людина із смішною, якийсь пташиної прізвищем наважиться повторити духовний подвиг козацького патріарха.





Схожі твори: