Головна Головна -> Твори -> Короткий зміст роману «Доктор Живаго» Б. Пастернака

Короткий зміст роману «Доктор Живаго» Б. Пастернака



Борис Пастернак Доктор Живаго
Коли Юрін дядечко Микола Миколайович переїхав до Петербурга, турботу про нього, в десять років, що залишився сиротою, взяли інші родичі – Громеко, в будинку яких на Сивцевім Вражку бували цікаві люди, і де атмосфера професорської родини цілком сприяла розвитку Юркові талантів.
Донька Олександра Олександровича і Ганни Іванівни (уродженої Крюгер) Тоня була йому гарним товаришем, а однокласник по гімназії Міша Гордон – близьким другом, так що він не страждав від самотності.
Якось під час домашнього концерту Олександру Олександровичу довелося супроводжувати одного з запрошених музикантів за терміновим викликом в номери, де тільки що спробувала звести рахунки з життям його добра знайома Амалія Карлівна Гішар. Професор поступився прохання Юри і Міші і взяв їх з собою.
Поки хлопчики стояли в передпокої і слухали скарги потерпілої про те, що на такий крок її штовхали жахливі підозри, на щастя опинилися тільки плодом її засмученою уяви, – з-за перегородки в сусідню кімнату вийшов середніх років чоловік, розбудивши яка спала в кріслі дівчину.
На погляди чоловіка вона відповідала підморгуванням спільниці, задоволеною, що все обійшлося і їхня таємниця не розкрита. У цьому безмовному спілкуванні було щось лякаюче чарівне, ніби він був лялькарем, а вона маріонеткою. У Юри стислося серце від споглядання цього поневолення. На вулиці Міша сказав товаришеві, що він зустрічав цю людину. Кілька років тому вони з тато їхали разом з ним у поїзді, і він споював в дорозі Юркове батька, тоді ж кинувся з майданчика на рейки.
Побачена Юрою дівчина виявилася дочкою мадам Гішар. Лариса була гімназисткою. У шістнадцять років вона виглядала вісімнадцятирічної і кілька нудьгувала становищем дитини – такого ж, як її подруги. Це почуття посилилося, коли вона поступилася залицянням Віктора Іполитовича Комаровського, роль якого при її матінці не обмежувалася роллю радника у справах і одного будинку. Він став її кошмаром, він закабалити її.
Через кілька років, вже студентом-медиком, Юрій Живаго знову зустрівся з Ларою при незвичайних обставинах.
Разом з Тонею Громеко напередодні Різдва вони їхали на ялинку до Свенцицьким по Камергерському провулку. Нещодавно важко і довго хворіли Ганна Іванівна з’єднала їх руки, сказавши, що вони створені одне для одного. Тоня дійсно була близьким і розуміючим його людиною. Ось і в цю хвилину вона вловила його настрій і не заважала милуватися вкриті інеєм, що світяться зсередини вікнами, в одному з яких Юрій помітив чорну проталин, крізь яку видно було вогонь свічки, звернений на вулицю майже з свідомістю погляду. У цей момент і народилися рядки ще не оформилися віршів: «Свічка горіла на столі, свіча горіла …»
Він і не підозрював, що за вікном Лара Гішар говорила в цей момент Паші Антипову, не ховається з дитячих років свого обожнювання, що, якщо він любить її і хоче утримати від загибелі, вони повинні негайно повінчатися. Після цього Лара вирушила до Свенцицьким, де Юра з Тонею веселилися в залі, і де за картами сидів Комаровський. Близько другої години ночі в будинку раптом пролунав постріл. Лара, стріляючи в Комаровського, промахнулася, але куля зачепила товариша прокурора московської судової палати. Коли Лару провели через зал, Юра обімлів – та сама! І знову той же сивуватий, що мав відношення до загибелі його батька! На довершення всього, повернувшись додому, Тоня і Юра вже не застали Ганну Іванівну в живих.
Лару стараннями Комаровського вдалося врятувати від суду, але вона злягла, і Пашу до неї поки не пускали. Приходив, однак, Кологривов, приніс «нагородні». Більше трьох років тому Лара, щоб позбутися від Комаровського, стала вихователькою його молодшої дочки. Усе складалося благополучно, але тут програв громадські гроші її пустуватою братику Родю. Він збирався стрілятися, якщо сестра не допоможе йому. Грошима виручили Кологрівови, і Лара передала їх Роде, відібравши револьвер, з якого той хотів застрелитися. Повернути борг Кологрівову ніяк не вдавалося. Лара таємно від Паші посилала гроші його заслали батькові і приплачувала господарям кімнати в Камергерському. Дівчина вважала своє становище у Кологрівових помилковим, не бачила виходу з нього, крім як попросити гроші у Комаровського. Життя обридла їй. На балу у Свєнціцький Віктор Іполитович робив вигляд, що зайнятий картами і не помічає Лару. До увійшла ж в зал дівчини він звернувся з посмішкою, значення якої Лара так добре розуміла …
Коли Ларі стало краще, вони з Пашею одружилися і поїхали в Юрятін, на Урал. Після весілля молоді проговорили до ранку. Його здогадки чергувалися з Ларіним зізнаннями, після яких у нього падало серце … На новому місці Лариса викладала в гімназії і була щаслива, хоча на ній був будинок і трирічна Катруся. Паша викладав латину й давню історію. Справили весілля і Юра з Тонею. Тим часом грянула війна. Юрій Андрійович виявився на фронті, не встигнувши толком побачити народженого сина. Іншим чином потрапив у пекло боїв Павло Павлович Антипов.
Із дружиною стосунки були непрості. Він сумнівався в її любові до нього. Щоб звільнити всіх від цієї підробки під сімейне життя, він закінчив офіцерські курси і опинився на фронті, де в одному з боїв потрапив у полон. Лариса Федорівна надійшла сестрою в санітарний поїзд і вирушила шукати чоловіка. Підпоручик Галіуллін, який знав Пашу з дитинства, стверджував, що бачив, як він загинув.
Живаго виявився свідком розвалу армії, безчинства анархістські дезертирів, а повернувшись до Москви, застав ще більш страшну розруху. Побачене і пережите змусило доктора багато що переглянути у своєму ставленні до революції.
Щоб вижити, сім’я рушила на Урал, в колишній маєток Крюгером Варикіно, неподалік від міста Юрятіна. Шлях пролягав через засніжені простори, на яких господарювали озброєні банди, через області недавно упокорення повстань, з жахом повторювали ім’я Стрельникова, що душила білих під командуванням полковника Галіулліна.
У Варикіне вони зупинилися спочатку у колишнього керуючого Крюгером Мікуліцина, а потім у прибудові для челяді. Садили картоплю і капусту, приводили в порядок будинок, доктор іноді брав хворих. Неждано що з’явилися зведений брат Євграф, енергійний, загадковий, дуже впливовий, допоміг зміцнити їх становище. Антоніна Олександрівна, схоже, чекала дитину.
З плином часу Юрій Андрійович отримав можливість бувати в Юрятіне в бібліотеці, де побачив Ларису Федорівну Антипову. Вона розповіла йому про себе, про те, що Стрельников – це її чоловік Павло Антипов, який повернувся з полону, але сховався під іншим прізвищем і не підтримує стосунків з сім’єю. Коли він брав Юрятін, закидав місто снарядами і жодного разу не поцікавився, чи живі дружина і дочка.
Через два місяці Юрій Андрійович у черговий раз повертався з міста в Варикіно, Він обманював Тоню, продовжуючи любити її, і мучився цим. Того дня він їхав додому з наміром зізнатися дружині у всьому і більше не зустрічатися з Ларою.
Раптом троє озброєних людей перегородили йому дорогу і оголосили, що доктор з цього моменту мобілізований до загону Лівер Мікуліцина. Роботи у лікаря було по горло: взимку – сипняк, влітку – дизентерія і в усі пори року – поранені. Перед Лівером Юрій Андрійович не приховував, що ідеї Жовтня його не запалюють, що вони ще так далекі від здійснення, а за одні лише розмови про це заплачено морями крові, так що мета не виправдовує засоби. Та й сама ідея переробки життя народжена людьми, не відчули її духу. Два роки неволі, розлуки з родиною, позбавлень і небезпеки завершилися все ж таки втечею.
У Юрятіне доктор з’явився в момент, коли з міста пішли білі, здавши його червоним. Виглядав він здичавілі, немитим, голодним і змученому. Лариси Федорівни та Катеньки вдома не було. У схованці для ключів він виявив записку. Лариса з дочкою вирушила до Варикіно, сподіваючись застати його там. Думки його плуталися, втома хилить до сну. Він розтопив піч, трохи поїв і, не роздягаючись, міцно заснув. Отямившись ж, зрозумів, що роздягнений, вмита і лежить у чистій постелі, що довго хворів, але швидко поправляється завдяки турботам Лари, хоча до повного одужання годі й думати про повернення до Москви. Живаго пішов служити в губздрав, а Лариса Федорівна – в губоно. Однак хмари над ними густішали. У доктора бачили соціально чужого, під Стрельникова починала коливатися грунт. У місті лютувала надзвичайки.
У цей час прийшов лист від Тоні: сім’я була в Москві, але професора Громеко, а з ним її і дітей (тепер у них, окрім сина, є дочка Маша) висилають за кордон. Горе ще й у тому, що вона любить його, а він її – ні. Нехай будує життя на свій лад.
Несподівано з’явився Комаровський. Він запрошений урядом Далекосхідної Республіки і готовий взяти їх з собою: їм обом загрожує смертельна небезпека. Юрій Андрійович відразу відкинув цю пропозицію. Лара вже давно повідала йому про ту фатальну роль, що зіграв в її житті ця людина, а він розповів їй, що Віктор Іполитович був винуватцем самогубства його батька. Вирішено було сховатися в Барикіна. Село було давно покинуте жителями, навколо ночами вили вовки, але страшніше було б появу людей, а вони не взяли з собою зброю. Крім того, нещодавно Лара сказала, що, здається, вагітна. Треба було думати вже не про себе. Тут якраз знову прибув Комаровський. Він привіз звістку, що Стрельников засуджений до розстрілу і треба рятувати Катеньку, якщо вже Лара не думає про себе. Доктор сказав Ларі, щоб вона їхала з Комаровським.
У сніжному, лісовому самоті Юрій Андрійович повільно сходив з розуму. Він пив і писав вірші, присвячені Лару. Плач за втраченою улюбленої виростав у узагальнені думки про історію і людину, про революції як втраченому і оплакуємо ідеалі.
В один з вечорів доктор почув хрускіт кроків, і в дверях з’явився чоловік. Юрій Андрійович не одразу впізнав Стрельникова. Виходило, що Комаровський обдурив їх! Вони проговорили майже всю ніч.
Про революцію, про Лару, про дитинство на Тверській-Ямській. Полягали під ранок, але, прокинувшись і вийшовши за водою, доктор виявив свого співрозмовника застрелився.
У Москві Живаго з’явився вже на початку непу змарнілим, оброслим і здичавілих. Велику частину шляху він пройшов пішки. Протягом наступних восьми-дев’яти років свого життя він втрачав лікарські навички та втрачав письменницькі, але все ж брався за перо і писав тоненькі книжечки. Любителі їх цінували.
По господарству допомагала йому дочку колишнього двірника Марина, вона служила на телеграфі на лінії зарубіжної зв’язку. З часом вона стала дружиною доктора і у них народилися дві дочки. Але в один з літніх днів Юрій Андрійович раптом зник. Марина отримала від нього листа, що він хоче пожити деякий час на самоті і щоб його не шукали. Він не повідомив, що знову невідомо звідки з’явився брат Євграф зняв йому кімнату в Камергерському, забезпечив грошима, почав клопотатися про гарному місці роботи.
Однак задушливим серпневим днем Юрій Андрійович помер від серцевого нападу. Попрощатися з ним прийшло в Камергерському несподівано багато народу. Серед прощають опинилася і Лариса Федорівна. Вона зайшла в цю квартиру по старій пам’яті. Тут колись жив її перший чоловік Павло Антипов. Через кілька днів після похорону вона несподівано зникла: пішла з дому і не повернулася. Мабуть, її заарештували.
Вже в сорок третьому році, на фронті, генерал-майор Євграф Андрійович Живаго, розпитуючи бельевщіцу Танько Безочередову про її героїчної подрузі розвідницю Христині Орлецовой, поцікавився і її, Таниної, долею. Він швидко зрозумів, що це дочка Лариси і брата Юрія. Тікаючи з Комаровським в Монголію, коли червоні підходили до Примор’я, Лара залишила дівчинку на залізничному роз’їзді сторожиху Марфі, закінчивши дні в божевільні. Потім безпритульний, поневіряння …
Між іншим, Євграф Андрійович не тільки подбав про Тетяну, але й зібрав все написане братом. Серед віршів його був і вірш «Зимова ніч»: «Мело, мело по всій землі / У всі межі. / Свічка горіла на столі, / Свіча горіла … »


Загрузка...



Схожі твори: