Головна Головна -> Твори -> Колективізація і долі селян в романі М. А. Шолохова «Піднята цілина»

Колективізація і долі селян в романі М. А. Шолохова «Піднята цілина»



Останнє п’ятнадцятиріччя затвердив погляд на колективізацію як на найжорстокішу національну трагедію. Загальновідомий насильницький характер колективізації, що забрала мільйони життів селянських та призвела до сучасного матеріального і духовного зубожіння села. Про це свідчать й історичні праці недавнього часу, і такі художні твори, як (повісті “Котлован” А. Платонова, “Яри” С. Антонова, розповідь “Пара гнідих” В. Тендрякова. “Піднята цілина” М. Шолохова помістити в цей перелік неможливо. Але чи означає це, що Шолоховське роман – брехня? Думається, все набагато складніше.

Сюжет роману, здавалося б, свідчить про торжество нових соціальних відносин у селі. Дія “Піднятої цілини” розгортається з січня по осінь 1930 року, і за цей нікчемно короткий термін вдається досягти цілей колективізації, головною з яких було створення “нової людини” – трудівника села, позбавленого почуття власності. Останні сторінки твору говорять про успіхи, соціалістичного перетворення села: селяни з власного почину приводять до ладу школу, Майданник, Дубцов і Бесхлебнов вступають до партії. Однак, на відміну від більшості творів про колективізацію тієї пори, кінчається роман не веселим бенкетом за колгоспним столом, а відлунням народної трагедії (розмаху-нів на могилі дружини, його “суворі, безрадісні очі”). На мій погляд, сьогоднішнє прочитання “Піднятої цілини” відкриває складне переплетення вимушеного замовчування правди і натяків на справжнє народне горе.

Так, у романі Шолохова вустами Разметнова говорить сама народна совість, коли він намагається відмовитися від участі в розкуркулювання: “розкуркулювати більше не піду <…> Я … з діточками не навчений воювати! <….> Я що? Кат, чи що? <…> У Гаєва дітей одинадцять штук! Прийшли ми – як вони вз’южалісь, шапку схоплює! На мені ажнік волосся ворохнулся! Зачали їх з куреня виганяти … “Правда, потім у романі виявиться, що влада розібралися і повернули із заслання незаконно розкуркулених Гайовий, тим не менше, до честі Шолохова, ця сцена дає правдиве уявлення про колективізацію як про масову репресивної кампанії.

Крім того, на задньому плані романного дії є історії уявних куркулів – тобто великих трудівників, які, працюючи до кривавих кіл перед очима, здобули собі деякий достаток, за що і піддалися репресіям з боку влади. Така трагічна доля колишнього червоноармійця Тита Бородіна, повірив у те, що революція – відновлення попраної соціальної неправди, і добровільно пішов у Червону Гвардію. Найстрашніше – навіть колишній однополчанин Бородіна нагульних вважає свого товариша злочинцем, хоч і визнає, що господарство його нажито чесним шляхом: “… вчепився в господарство, возвернувшісь додому … І почав багатіти, незважаючи на наші попередження. Працював день і ніч, обріс весь дикої шерстю, в одних ряднах штанях зиму і літо ісхажівал. Нажив три пари биків і гриз від важкого підйому різної тяжкості, і все йому було мало! <…> Бачимо, поїдає його власність! … Погрожував, що в землю Затопчу його, раз він стає поперек путя, робиться буржуєм і не хоче чекати світової революції “. Звичайно, в романі у підсумку торжествує точка зору Давидова на Бородіна (“… кулаком став, ворогом став – розчавити!”), Однак поряд з підсумковим моральним засудженням “куркулів”-трудівників несміливо, “пунктиром”, у Шолохова проходить і народна думка про тому, що взагалі колективізація – це помилковий шлях, по якому намагаються направити село. Головний “реформатор” вікового укладу, яким живе Гримучий Лог, – Давидов, що сприймає хутір “як мотор небаченої конструкції”. Порівняння, що показує, що Давидов не відчуває багатства і глибини життя, сприймає життя як щось механічне. Звідси його тактика – безжально гнути і ламати століттями що складалися традиції, згідно із заздалегідь виробленим планом. Активісти в шолоховського романі – абсолютно безкорисливі люди, які працюють заради ідеї загальної майбутнього щастя, для себе особисто нічого не хотять. Але на сторінках роману в їх адресу звучить докір, для сучасного читача досить знаменний. Коли Давидов, Разметнов і нагульних приходять у справі в будинок до Якима Бесхлебнову, той відпускає на їх адресу отруйну жарт: “Не сієте, не жне й ситі буваєте”. Дійсно, незважаючи на героїчні зусилля активістів, в очах трудящого селянина вони – “портфельники”, дармоїди, ухиляються від чесної праці і чужу працю також рушали.

Але найважливіше, що в цьому романі Шолохов ставить найважливіше для російської літератури питання про ціну соціальної гармонії, і ставить це питання так, що не може не згадати Достоєвський, герої якого приходять до висновку про неприпустимість загального щастя, побудованого на дитячих сльозах. Разметнов та Давидов сперечаються про те, як ставитися до куркульським дітям. Давидов, переможець у цій суперечці, висуває ідею соціального відплати: “А вони нас шкодували? Вороги плакали від сліз наших дітей? <…> Ти! Як ти можеш шкодувати?!! “Незважаючи на солідарність автора з Давидовим, в романі заявлена і позиція Разметнова, який не ложет не пожаліти нещасних дітей і не розмірковує в той ліг -” куркульські “Чи вони,” бідняцькі “або” середняцькі “.


Загрузка...



Схожі твори: