Головна Головна -> Твори -> Вірш А. С. Пушкіна «… Знову я відвідав …» (Сприйняття, тлумачення, оцінка)

Вірш А. С. Пушкіна «… Знову я відвідав …» (Сприйняття, тлумачення, оцінка)



Готуючись до випускного твору і обдумуючи теми варіантів, я взяла на замітку вірш А. С. Пушкіна “… Знову я відвідав …” з багатьох причин. Пушкін давно і міцно зайняв важливе місце в моєму житті і в моєму колі читання, в якому “Казка про мертву царівну” змінилася поемою “Руслан і Людмила”, а повість “Капітанська дочка” – романом “Євгеній Онєгін”. “Почуття добрі”, пробудження яких в людях О. С. Пушкін поставив собі в заслугу у вірші “Пам’ятник”, вплинули на моє моральне становлення, сформулювали моє уявлення про честь, порядність, про “любов до батьківських трун” та багато іншого. Є у мене і особисте спогад, що відноситься до обраної темі: слова “Здрастуй, плем’я молоде, незнайоме!” Я вперше почула багато років тому, стоячи з величезним букетом квітів у ряду першокласників, вперше переступають поріг школи.

Перечитуючи недавно вірш “… Знову я відвідав …”, я раптом відчула тривожно-сумне почуття, викликане пушкінські рядки. Я зрозуміла, що наближається термін підбиття підсумків першого етапу мого життя, що, йдучи у дорослий світ, я оглянусь тому, переберу в пам’яті все, що було в дитинстві і юності, і з надією загляну в майбутнє, що вабить до себе прийдешніми змінами, виконаними надіями, вірою в професійну удачу і житейське щастя. Побоявшись перед Пушкіним, з трепетом приступаю до аналізу його поетичного шедевра.

Вірш “.. . Знову я відвідав … “написано 26 вересня 1835 в Михайлівському, куди Пушкін приїхав після восьмирічної перерви. Згадаймо: останні роки життя важко давалися поету. Зростаюча сім’я і турботи про дружину і дітей, матеріальні труднощі, що змусили Пушкіна одягти “мерзенний” мундир камер-юнкери, втрата друзів і однодумців (“одних немає, а ті далеко”), світські плітки про Наталю Миколаївні ніяк не сприяли творчому натхненню. Як ніби передчуваючи майбутню дуель і смерть, Олександр Сергійович починає підбивати творчі й життєві підсумки. І в цьому сенсі вірш “… Знову я відвідав …” можна вважати предтечею знаменитого “Пам’ятника”, першою частиною дилогії, присвяченої важливим життєвим віхам, в той час як у другій частині поет скаже все про свою творчість, про те, чому, з його точки зору, він довго буде “люб’язний … народу”.

У жанровому відношенні я визначила б вірш Пушкіна як елегію, але таке визначення буде явно одностороннім. “… Знову я відвідав …” – це одночасно і спогад, і пейзажна замальовка, і пророчий прогноз. Визначальна загальний настрій вірша елегічна смуток у ключових місцях змінюється оптимістичній, життєрадісною інтонацією. А улюблений поетом п’ятистопний ямб дозволяє плавно, неквапливо (як в епічному творі) поділитися з “плем’ям Млада” думами про минуле і майбутнє.

Композиційно у вірші можна виділити кілька частин, ключові слова і словосочетаніякоторих дозволяють визначити його ідейно-тематичний зміст.

Експозиція констатує той факт, що поет повернувся на батьківщину і що це повернення викликало в ньому потік спогадів. Пушкін довірливо повіряє нам:

Вже десять років пішло з тих пірі багато

Змінилося в житті для мене,

І сам, покірний загального закону,

Перемінився я …

Ключовими мені видаються дві останні рядки: зміни пояснюються віком, все ж інше – погляди, переконання, ставлення до друзів і до влади – залишилося незмінним, таким же, яким було в юності бунтівної. Згадуючи вік, поет ніби відсилає нас до вірша, написаного ним вісім років тому і пов’язаного з трагічним результатом руху декабристів: “… Я гімни колишні співаю …”. У цій незмінності моральних та ідейних позицій Пушкіна переконують і останні рядки експозиції:

… І, здається, Згадай ще бродив

Я в цих гаях.

Наступне пятістішіе вводить в зміст тему пам’яті, органічно пов’язану з проаналізованими вище мотивом. Згадки “опального будиночка” і “бідної няні моєї” повертають нас до найважливіших віхам в житті поета. Сюди, до Михайлівського, до засланого стихотворцу приїздив Іван Іванович Пущин, якому присвячені дивні по щирості і глибині дружнього почуття рядки: і житейське щастя. Побоявшись перед Пушкіним, з трепетом приступаю до аналізу його поетичного шедевра.

Вірш “.. . Знову я відвідав … “написано 26 вересня 1835 в Михайлівському, куди Пушкін приїхав після восьмирічної перерви. Згадаймо: останні роки життя важко давалися поету. Зростаюча сім’я і турботи про дружину і дітей, матеріальні труднощі, що змусили Пушкіна одягти “мерзенний” мундир камер-юнкери, втрата друзів і однодумців (“одних немає, а ті далеко”), світські плітки про Наталю Миколаївні ніяк не сприяли творчому натхненню. Як ніби передчуваючи майбутню дуель і смерть, Олександр Сергійович починає підбивати творчі й життєві підсумки. І в цьому сенсі вірш “… Знову я відвідав …” можна вважати предтечею знаменитого “Пам’ятника”, першою частиною дилогії, присвяченої важливим життєвим віхам, в той час як у другій частині поет скаже все про свою творчість, про те, чому, з його точки зору, він довго буде “люб’язний … народу”.

У жанровому відношенні я визначила б вірш Пушкіна як елегію, але таке визначення буде явно одностороннім. “… Знову я відвідав …” – це одночасно і спогад, і пейзажна замальовка, і пророчий прогноз. Визначальна загальний настрій вірша елегічна смуток у ключових місцях змінюється оптимістичній, життєрадісною інтонацією. А улюблений поетом п’ятистопний ямб дозволяє плавно, неквапливо (як в епічному творі) поділитися з “плем’ям Млада” думами про минуле і майбутнє.

Композиційно у вірші можна виділити кілька частин, ключові слова і словосочетаніякоторих дозволяють визначити його ідейно-тематичний зміст.

Експозиція констатує той факт, що поет повернувся на батьківщину і що це повернення викликало в ньому потік спогадів. Пушкін довірливо повіряє нам:

Вже десять років пішло з тих пірі багато що змінилося в житті для мене, І сам, покірний загального закону, перервах я …

Ключовими мені видаються дві останні рядки: зміни пояснюються віком, все ж інше – погляди, переконання, ставлення до друзів і до влади – залишилося незмінним, таким же, яким було в юності бунтівної. Згадуючи вік, поет ніби відсилає нас до вірша, написаного ним вісім років тому і пов’язаного з трагічним результатом руху декабристів: “… Я гімни колишні співаю …”. У цій незмінності моральних та ідейних позицій Пушкіна переконують і останні рядки експозиції:

… І, здається, Згадай ще бродив

Я в цих гаях.

Наступне пятістішіе вводить в зміст тему пам’яті, органічно пов’язану з проаналізованими вище мотивом. Згадки “опального будиночка” і “бідної няні моєї” повертають нас до найважливіших віхам в житті поета. Сюди, до Михайлівського, до засланого стихотворцу приїздив Іван Іванович Пущин, якому присвячені дивні по щирості і глибині дружнього почуття рядки: <

Мій перший друг, мій друг безцінний!

І я долю благословив,

Коли мій двір відокремлений,

Сумним снігом занесений,

Твій дзвіночок оголосив.

Звідси, з Михайлівського, в 1825 році Пушкін вирішив таємно відправитися до Петербурга, передчуваючи назрівав великі потрясіння, і лише типово російське марновірство (зустрічі з зайцем і попом) врятувало поета від неминучої загибелі.

Згадування Орина Родіонівна також не випадково. Няня, долучитися маленького Олександра до російського народному поетичної творчості, справили на нього величезний вплив (згадаймо хоча б казку про Вороні і Орлі з “Капітанської дочки”), до моменту написання “… Знову я відвідав …” поповнила пушкінський мартиролог, знайшла своє місце поряд з Дельвігом, страчених декабристів та іншими друзями і соратниками.

Далі у вірші постає середньоросійської краєвид, жваво нагадує нам пейзаж “Села”. Пушкін і через 16 років після створення антикріпосницького вірші переконаний, що природа, хоч би якою мізерною вона не була, прекрасна і гармонічна, оскільки природна в своєму вільному прояві. Ось рядки про озеро:

Між нив Злата і пасовиська зелених

Воно, синіючи, стелиться широко.

Постійність, незмінність природи (знайомі три сосни, знову побачені поетом) підкреслені Пушкіним для того, щоб нагадати нам, що це частинка батьківщини, свідок минулого (“На граніцевладеній дідівських …”), гідного любові та поваги. Пейзаж вірші нагадав нам і про те, що поет завжди наділяв природу здатністю відчувати, вести діалог, співпереживати людям. Звідси і пряме звернення до неї:

Здрастуй, плем’я молоде, незнайоме!

Одухотворені природне, Пушкін ділиться з молодими сосонки своїми думками про майбутньому, останньої темі аналізованого вірша. Передбачення поета оптимістично: його онук оточений приятелями, і думки його веселі і приємні. Може бути, тому, що збулося пророцтво пушкінське:

Товариш, вір: зійде вона,

Зірка звабливого щастя,

Росія вспрянет від сну,

І на уламках самовладдя

Напишуть наші імена.

Не може не згадати, проходячи повз сосен, онук свого діда, як не може будь-який російський людина забути того, хто “прославив свободу і мі-щиця до занепалим закликав”. Згадкою онука Пушкін як би намічає місток між уже написаним “… Знову я відвідав …” і прийдешнім “Пам’ятником”, звідки я взяла ці рядки.

Аналізуючи текст, не можна пройти повз мови цього чудового вірша. Він простий і одночасно вишуканий, причому простота і вишуканість дивно органічно поєднуються один з одним. Високопоетічное, книжкове “між нив Злата і пасовиська


Загрузка...



Схожі твори: