Головна Головна -> Твори -> Філософська проблематика поезії Б. Пастернака

Філософська проблематика поезії Б. Пастернака



До суті протекшіх днів,

До їх причини,

До підстав, до коренів,

До серцевини.

Б. Пастернак

Поезія Бориса Пастернака не легко для сприйняття. Справа тут не тільки в складності його поетики, а й в глибині й динаміці думки. Колись поет зауважив, що філософія – листя поезії; читаючи його вірші, переконуєшся в цьому знову й знову. Філософська традиція в російській ліриці представлена такими іменами, як Баратинський, Пушкін, Лермонтов, Тютчев. У своїй творчості вони міркували про питання буття, життя і смерті, людської призначення і духовності, взаємовідносинах людини і світу, людини і природи. Ідеали Істини, Добра та Краси знаходять своє вираження в творах усіх великих художників незалежно від місця і часу їх існування, тому що саме ці цінності визначають людське життя в цілому: вони суть її, першооснова.

Філософська спрямованість лірики Пастернака багато в чому обумовлена біографічними факторами. Музика, живопис і література визначали атмосферу в дитинстві поета. Його батько був відомим художником, мати – піаністкою обдарованої; гостями будинки були Сєров, Врубель, Скрябін, Рахманінов, Лев Толстой. Майбутній поет напружено вбирає в себе все нове, осягає загальну природу всього мистецтва і, в кінцевому підсумку, всякої духовності. Всі прояви людського духу мають своїм підсумком узагальнюючу філософську систему поглядів; для її вивчення молодий Пастернак вирішує стати професійним філософом, вступає на філософське відділення історико-філологічного факультету, потім продовжує заняття в Марбурзі. І хоча остаточний вибір його впав на поезію (чому, на мій погляд, слід тільки радіти), поет на все життя залишається “прив’язаний” до філософської тематики, яка органічно входить у його поезію, не придушуючи, не послаблюючи її. Швидше, навпаки, лірика Пастернака тільки виграє від такого зближення, здобуваючи нечувану глибину і силу впливу.

Особливість філософської думки Пастернака, або, точніше, способу її вираження, – те, що вона ніде не дана явно, відкрито. Поезії взагалі це не властиво, але у Пастернака глибинний підтекст вірша зашифрований, захований особливо витончено, на межі ризику, що ледачі й не допитливі читач не зможе його вловити. Що ж, виходить, такий читач віршам не потрібен. Людина, що читає Пастернака, повинен сам пройти шлях від поетичного образу до філософського узагальнення: автор ніколи не представляє явно “кінцевий висновок мудрості земної”, ясний для нього самого. Він дає вихідний матеріал для напружених уявних шукань, втім, розсипаючи тут і там натяки, віхи для вказівки шляху. А основна філософська позиція поета залишається як би “за кадром”.

Не претендуючи на повноту та однозначну правильність різдва, спробуємо описати основні принципи пастернаковского світогляду.

Основна філософська проблема – проблема буття. У якомусь сенсі для Пастернака її немає. У нього світ існує – і все. Без усяких “чому” і “навіщо”:

Не треба тлумачити,

Навіщо так церемонно

Марену і лимоном

Обризнута листя.

Існування світу затверджується всій поезією Пастернака. Сама вона – незмінне вираження подиву і благоговіння перед дивом життя. Тому що життя у всіх її проявах є різноманітних неминуще чудо, чия незвичайність настільки велика, що здатна зцілити будь-який біль:

На світі немає туги такий,

Якої сніг б не виліковував.

Герой поезії Пастернака приймає буття таким, яке воно є; досконалість, доцільність його не викликають сумніву. “Сестра моя – життя”, – говорить він. І життя входить в його вірші як у свій дім: поет з нею на “ти”, між ними немає дистанції, про що свідчать ці рядки:

Зі мною, з моєю свічок врівень

Світи розквітлі висять.

Герой приймає світ, і життя в ньому здається йому простий і не обтяженої премудростями, створеними штучно:

Легко прокинутися і прозріти,

Словесної сміття з серця витряст’

І жити, не засмічуючи надалі.

Все цене велика хитрість.

Благоговіння перед життям поширюється на всі її форми, без такому, що принижує її великий дух поділу на вічне і минуще, на піднесене і приземлене:

“О Господи, як досконалі

Справи твої, – думав хворий, –

Ліжку, і люди, і стіни,

Ніч смерті і місто нічний … ”

Як правило, у творах Пастернака тема смерті майже відсутня в чистому вигляді. Смерть не порушує законів і течії життя, вона теж є частина буття. Смерть – це скоріше перехід до іншого етапу існування. Герой не відчуває страху перед небуттям, бо небуття не існує. Про це – вірш “Уроки англійської”. Звертаючись до героїням Шекспіра, поет оповідає про те, як їх смерть стає відкриттям нових світів, не кінцем, а початком життя у всесвіті.

Роздумуючи про основи буття, Пастернак на перше місце ставить любов. Любов – не просто людське почуття, але принцип життя, її першооснова. Їй є відповідність у світі природному – це загальний зв’язок усіх явищ і речей. В одному з віршів

поет проводить паралель між любов’ю героя і життям морської стихії: герой прив’язаний до своєї коханої, як море до берега. У вірші “Давай кидати слова …” на питання про те, хто керує світом, “хто велить”, дається відповідь: “Всесильний бог кохання, Ягайло і Ядвіга”. Ці імена вибрані не випадково – колись саме шлюб, поєднання польської королеви Ядвіги до литовського князя Ягайла дало початок новій державі.

Почуття любові ріднить людину і світ:

І сади, і ставки, та огорожі,

І кипляче білими криками

Світобудови – лише пристрасті розряди,

Людським серцем накопиченої.

Саме любов дає людині можливість зрозуміти світ. Проблема світорозуміння дуже важлива для Пастернака, і єдине її рішення в поезії автора – це повне прийняття всіх обличчя життя.

Своє визначення сенсу людського життя поет сформулював у вірші, який можна назвати програмним для його творчості – “У всьому мені хочеться дійти …” Людина повинна жити, осягаючи закони цього світу – закони любові всього до всього. Відповідно до них повинна будуватися і його життя:

Але треба жити без самозванства,

Так жити, щоб врешті-решт

Залучити до себе любов простору,

Почути майбутнього заклик.

Праця при цьому виступає як мета буття та його форма: герой каже про блаженство “занять”, про те, що “неробство – прокляття”. Такий для Пастернака “кінцевий висновок мудрості земної”.

Філософія Пастернака – життєстверджуюча та оптимістична. У цьому світі багато трагедій і негод, але вони ведуть нас до нових висот розуміння життя, служать свого роду очищує душу катарсисом. Не можна сказати – “Світ прекрасний”, але потрібно – “Світ існує, і це чудово”.

Їм править закон любові. Все це має прийняти людей, прийняти і трудитися.


Загрузка...



Схожі твори: