Головна Головна -> Твори -> Сенс назви повісті О. І. Купріна «Поєдинок» (1)

Сенс назви повісті О. І. Купріна «Поєдинок» (1)



Назва повісті О. І. Купріна вірно передає зміст що розігралася в ній драми, відразу визначає внутрішній конфлікт, ще не відомий читачеві. Тобто під поєдинком мається на увазі не тільки описана в кінці повісті дуель, але і всі події, що відбуваються з головними героями.

Дія книги відбувається в той час, коли тільки що офіційно дозволили поєдинки між офіцерами. Природно, в гарнізоні ця тема жваво обговорюється. Вперше

вона всерйоз порушується в розмові Шурочки Ніколаєвої і Ромашова.

Шурочка, красива, чарівна, розумна, освічена жінка, говорить про дуелі як про якесь необхідне явище. Офіцер, стверджує вона, зобов’язаний ризикувати собою. Образа може бути змито тільки кров’ю. Адже офіцери, говорить Шурочка, створені для війни. Їх невід’ємними якостями повинні бути “сміливість, гордість, вміння не сморгнуть перед смертю”. Такі якості в мирний час можуть проявитися тільки в дуелях. Не тільки Шурочка, дружина офіцера, міркує про поєдинки з подібною запалом. Це думка більшості чоловіків у гарнізоні. Ромашов ж з подивом та подивом вислуховує подібні мови з вуст чарівної жінки.

Багатьох офіцерів тягнуть поєдинки, війна, кровопролиття. Вони з жалем говорять про старі війнах, в яких ніколи не брали участь. Вони з захопленням описують пожежі, вбивства, різанину, плач дітей, крики жінок і навіть смакують ці подробиці.

Життя Ромашова в полку – вічний поєдинок з собою і з офіцерськими забобонами. Він не такий, як його товариші, у нього інші життєві устремління.

Прийшовши в полк, Ромашов мріяв “про доблесть, про подвиги, про славу”. Він ідеалізував офіцерство, вважаючи, що ці люди шляхетні, великодушні, чесні. І що ж він застав у гарнізоні? Офіцери ведуть сіре, безпросвітне існування. Їх одноманітна служба не приносить їм ніякого задоволення. Вони відіграються на солдатах, яких не вважають за людей, б’ють їх до крові, до того, що вилітають зуби. Рядові ж не сміють підняти голови, оскільки не мають права сперечатися з начальством. Тому в армії панує свавілля: рядові все більше знеособлюються, вищестоящі все більше лютують.

Так день у день протікає служба. Вечорами, не знаючи, чим зайнятися, офіцери збираються, грають в карти і влаштовують безглузді гульні. “Від нема чого робити” заводяться романи, киплять пристрасті надумані.

Офіцерські дружини нітрохи не відрізняються від своїх чоловіків. Ті ж сірість, неосвіченість, небажання нічого бачити навколо себе, гра в світськість. На цьому тлі Шурочка, звичайно ж, виділяється своєю привабливістю, свіжістю, безпосередністю, запалом, бажанням вирватися кудись в інший світ. Інші ж не прагнуть змінити своє існування, всі звикли до нього і навряд чи уявляють щось інше. Безумовно, є й винятки. Ці люди розуміють, у якій бруду живуть, але нічого вдіяти не можуть. Той же Назанскій – цікавий, мисляча людина – спився і занапастив себе, не бачачи іншого шляху.

Купрін своєю книгою висловив протест проти порядків, що існують в армії, про які він знав не з чуток.

Ромашов втягується в цю атмосферу (та й що залишається робити?), Починає вести той же спосіб життя, що і всі інші. Проте він набагато тонше відчуває і впевненіше розмірковує. Його все більше і більше жахають дике, безпросвітне існування в гарнізоні, несправедливе, звіряче поводження з солдатами, непробудне пияцтво, плітки, дрібні інтриги. Він мріє втекти від цього, зайнятися чим-небудь іншим. Він не дає собі втягнутися в трясовину розбещеності та бездумності, бореться з усім поганим в собі. Це йому вдається, оскільки він здатний на глибокі, щирі почуття. Він переймається співчуттям, більше того – повагою – до солдатів. Він усім серцем любить Шурочку, не дозволяючи собі засумніватися в тому, що вона – найкраща з жінок. Його обтяжує суспільство інших офіцерів.

Вся книга – це низка дрібних сутичок Ромашова з оточуючими його людьми. Подібні зіткнення неминучі, оскільки відміну підпоручика Ромашова від інших кидається в очі. Він постійно вступає з кимось у конфлікти, будучи за природою людиною не конфліктним, а добродушним, завжди готовим вислухати думку іншого. Всі ці малозначні сутички ведуть до однієї головної – дуелі між Ромашова і Миколаєвом.

Загалом-то дуель була зумовлена з самого початку. Ромашов любив дружину Миколаєва, крім того, і вона відповідала йому хай не любов’ю, але хоча б симпатією, прихильністю. Миколаїв з самого початку не сприймає Ромашова. Можливо, крім особистих причин тут відіграє роль те, що Ромашов, беручи участь у житті полку, коштує як би на відшибі, трохи вище за інші. Отже, рано чи пізно поєдинок повинен був відбутися.

Слово “поєдинок” по відношенню до події події, можливо, не зовсім доречно, оскільки це не було чесним битвою двох офіцерів. Шурочка, так гаряче улюблена Ромашова, запевнила його, що всі обумовлено заздалегідь і ніхто не буде поранений. При цьому вона обмовилася, що прощається з ним назавжди, але він, як усі закохані, був сліпий. Хіба міг довірливий, романтичний підпоручик припустити, що улюблена жінка так холодна, розважлива й віроломно?

І він загинув, не пізнавши щасливого кохання, не здійснивши заповітну мрію про те, щоб кинути службу і присвятити себе більш достойного заняття. Поєдинок між Ромашова та навколишнім світом виявився не на користь мрійливого підпоручика.





Схожі твори: