Головна Головна -> Твори -> Відносини народу і держави в романі О. М. Толстого «Петро Перший»

Відносини народу і держави в романі О. М. Толстого «Петро Перший»



Проблема взаємовідносин народу і держави – це вічна проблема Росії. Звичайно ж, видатний письменник О. М. Толстой не міг обійти її у своїй творчості. Адже кожен талановитий письменник – завжди частину свого народу, і ця проблема стає для нього і особистою проблемою.

О. М. Толстому довелося жити і творити в дуже важкий і суперечливий період нашої історії, коли проблема взаємин народу з владою придбано-ла небувалу гостроту. У цьому плані правомірно звернення письменника до витоків, до нашої історії. Адже зрозуміти і осмислити минуле – значить зрозуміти й осмислити і сьогодення, і майбутнє.

Епоха петровських реформ, корінних перетворень життя Росії початку XVIII століття, як не можна краще допомагає зрозуміти всю сутність цієї вічної проблеми в умовах нашої країни. Втіленням творчого задуму О.М. Толстого став історичний роман “Петро Перший”. Тема взаємовідносин народу і держави виразно проступає буквально на перших сторінках роману. Цар помер, починається смутний час. І в розмові мужиків в дорозі звучить тривога за долю Росії, за їх власну долю. Адже народ російський не мислить себе окремо від Вітчизни, майбутнє країни – це і майбутнє народу. Всі чекають на зміни, впевнені в їх неминучості, але народ боїться цього. Народ не знає, з ким йому йти, куди йти. Він не має вирішального голосу у вирішенні своєї долі. Прихильники царівни Софії вміло штовхають народ проти прихильників Петра. Сцени бунту, жорстоке вбивство Матвєєва, залишило такий глибокий слід в душі маленького Петра, ще раз оголюють всю безглуздість і нещадність боротьби засмикані плутаниною людей, страшащіхся майбутнього.

Зростає молодий цар, зростає і невдоволення народу правителькою Софією і князем Василем Голіциним. На шляху до перетворень Петро бачить свою опору в народі. Виходець з народу Олексашка Меньшиков стає головним його помічником:

З дітей селян і посадських людей Петро формує свою потішні гвардію, Преображенський і Семенівський полки, які згодом славно послужать царю й Батьківщині. Прийшовши до влади, Петро починає реформи. Він діє жорстоко, навіть занадто жорстоко, реалізує свої задуми без урахування думки народних мас. Петро насаджує звичаї, чужі російського народу, і народ стихійно протестує. Таким протестом з’явився

стрілецький бунт. Причиною бунту стало перш за все нерозуміння народом політики царя, неприйняття тих методів, якими він користувався. Жорстока розправа над стрільцями служить яскравим прикладом того, що держава як і раніше не хоче бачити душі народної, як і раніше вважає його сліпим знаряддям у своїх руках. Якщо народ не розуміє реформ, що проводяться державою, це завжди обертається насильством, жорстокістю, кров’ю.

Зовсім інша сторона взаємин народу з владою постає перед нами в описі війни, яку веде Росія зі шведами. У цих сценах на перший план виступає патріотизм народу, його стійкість, здатність принести себе в жертву на благо Вітчизни. У ці-то моменти зникає прірва між народом і державою. Держава стає-частиною народу.

Цар Петро зливається зі своєю армією. Він допомагає своїм солдатам тягнути гармати і вози під час переходів, знаходиться в самій гущі битви. Цар воює простим бомбардиром. Протистояння немає, немає государя і його слуг. Є тільки російський народ – єдиний, могутній, що розкриває всі свої найкращі якості. Незважаючи на першу поразку під Нарвою, вже через лічені роки російська армія розбиває непереможні корпусу шведів. І устами царя саме народ дає гнівну відповідь фельдмаршалу ОТільві, який не бажає бачити дисциплінованості та боєздатності в російській воїнство. Сцена облоги Нарви демонструє повне єднання влади з народом, що призвело до остаточної перемоги.

І глибоко символічно, що саме Меньшиков, виходець з народних мас, придумав військову хитрість, що дозволила взяти здавалася неприступною фортецю Нарву. Відвоювавши у шведів гирлі Неви, Петро вирішує будувати тут нову столицю.

Будівництво Петербурга зажадало колосальних сил і напруги російського народу. Основна трагедія в тому, що влада знову бачить в народі лише засіб, лише знаряддя для втілення своїх задумів. Це обертається незліченними стражданнями, загибеллю сотень людей, новим протистоянням народу і царя. Влада знову не знаходить іншого засобу реалізації своїх планів, окрім насильства. Петербург росте на муках, на кістках тисяч каторжан і кріпаків. Тут дуже характерний образ каторжанина Федька Умийся Брудом. Разом з ним автор протестує проти свавілля влади, вседозволеності, ставлення до людей як до гвинтиків державної машини.

Відносини між народом і державою в нашій країні дуже суперечливі. Правдивий художник Толстой показав їх в різноманітті, у всій складності. Автор роману “Петро Перший” вирішує для себе проблему взаємин народу і влади однозначно. Він заперечує насильство держави над народом, чим би воно не виправдовувалося.





Схожі твори: