Головна Головна -> Твори -> Випробування смертю в романі Л. М. Толстого «Війна і мир»

Випробування смертю в романі Л. М. Толстого «Війна і мир»



У своєму романі “Війна і мир” Лев Миколайович Толстой забу кілька цілей. Одна з них – показати розвиток, “діалектику душі” героїв твору. Можна відзначити, що, дотримуючись цієї мети, письменник піддає персонажів випробувань: випробування любов’ю, випробуванню сімейної та світським життям, випробування смертю. Останнього випробування не уникнув майже ніхто з головних героїв. Смерть приходить в життя кожного з них по-різному: то вривається загибеллю близької людини, то впивається в груди осколком снаряда, часом пролітає повз темної тінню, залишаючи занепокоєння і страх, а часом – просвітлення душі, бажання жити довше і краще.

Деяких своїх героїв Толстой “відчуває” навіть не один раз. Наприклад, Андрія Болконського та П’єра Безухова. Андрій Болконський вперше стикається віч-на-віч зі смертю на полі Аустерліца, коли його поранили під час битви. І цей момент є одним з ваяшейшіх етапів його духовного розвитку. Князя Андрія відкрилося “високе небо”, він зрозумів, що “всі пусте, все обман, окрім цього нескінченного неба”. Цим “всім” були його прагнення, честолюбні мрії. Друге поранення, вже смертельне, отримане ним під час Бородінської битви, пробуджує в героєві пристрасне бажання жити, тому що саме в цей момент герой зрозумів нарешті сенс життя. Тепер він став міркувати про щось величезному, такому, як країна, народ, відчувати себе часткою цього народу. Він відчув себе часткою цього життя, а раніше він вважав себе відокремленим від життя людей. Це “просвітлення”, цей перехід від “я” до “ми” показаний автором як вище досягнення, як набуття себе. Він нарешті знаходить до того часу невідомий йому сенс життя (любов божеську) і вмирає.

Інший приклад благотворного впливу “дихання смерті” – це випробування П’єра Безухова. Перше випробування такого роду П’єр переносить під час дуелі з Долоховим через Елен. Тоді, зустрівшись віч-на-віч з неминучим, П’єр починає розуміти, як нерозумно і безглуздо заради примхи вбивати іншу людину. Саме з цього моменту, на мою думку, починається духовне пробудження П’єра. Перенесена Безухова загроза розстрілу в полоні у французів укупі з впливом немудрою філософії Платона Каратаєва далі відкривають перед П’єром можливість насолоди самим життям, такою, яка вона є в даний момент, яка була прихована від князя Андрія.

Такий унікальною здатністю жити щасливо й дарувати щастя оточуючим володіла з народження Наташа Ростова, що стала згодом дружиною П’єра. Рівне протягом її життя порушує лише втручання негативного персонажа Анатоля Курагіна, що в підсумку штовхає Наташу до спроби самогубства. Однак вона витримує це випробування смертю. Бажання жити перебороли в Наташі бажання померти. Надалі закладена в ній життєва сила, головна складова якої – любов, допомагає героїні подолати кризу. Як не дивно, звістка про смерть Петі, страждання матері допомагають їй знову полюбити життя, жити в ім’я близьких.

Проте не завжди смерть або загроза смерті допомагає героям осмислити життя. Наприклад, смерть Лізи, дружини князя Андрія, стає всього лише докором йому, тоді ще холодного і втратив інтерес до долі своєї і своїх близьких. Смерть Елен Курагіной, негативного персонажа, показує нам, як непомітна смерть людини, існування якого було настільки ж дрібно й пробувати. Відхід з життя Елен не викликає ніякого почуття жалості. Письменник лише побіжно згадує про нього.

Проте, як не дивно, смерть ідеального героя Платона Каратаєва також не викликає жалю. Жаль – так, але не жалість. Каратаєв не боїться смерті, він приймає її, як і будь-який з атрибутів життя, тому в ній і немає трагічності. Платон Каратаєв злився з природою, частиною якої він був, розчинився в ній. Але розчинився не безслідно. Та народна мудрість, яка жила в ньому, перейшла до П’єра Безухова. “… Платон Каратаєв залишився назавжди в душі П’єра найсильнішим і найдорожчим спогадом і уособленням всього російського, доброго та круглого …”. Ми шкодуємо про відхід з життя “цілком хорошого” людини.

“Треба жити, треба любити, треба вірити”, – таким чином П’єр Безу хов висловлює думку самого автора роману про те, як досягти щастя та гармонії із самим собою. Однак не кожен може жити згідно з цими принципами. Одні герої проходять випробування смертю і продовжують жити, усвідомивши цінність життя і неминучість смерті. Іншим же це усвідомлення приносить лише заспокоєння перед відходом з життя: вони ве проходять випробування смертю, часто виявляється випробуванням життям.


Загрузка...



Схожі твори: