Головна Головна -> Твори -> Я сповідую Гамлета

Я сповідую Гамлета



Звичайно, я не священик, і права сповіді не маю, та й не бажаю цього. Але те, що я хочу сьогодні сказати про моєму улюбленому героєві Гамлеті, дає мені все-таки шанс стати його сповідником в основному значенні цього слова. А ще я вибрала для себе друге значення – приймати від сповідуваного як дар його кращі якості, приймати, а не відривати. Адже в Гамлеті стільки багатства душі людської, стільки мужності і самозречення, стільки сили та краси! Недарма він – сучасник прекрасної епохи Відродження!

Сповідь – це визнання, покаяння, прохання про прощення, про спокуту гріхів людських перед Богом, перед людьми. І ніколи не пізно зробити це визнання, адже чим більше людина аналізує свої кроки по життю, тим більше він розуміє сенс прожитого.

Епоха Ренесансу поставила мету підняти людини над світом мракобісся, несправедливості, жорстокості і деспотизму. Немає і ніколи не буде нічого більш високого і в той же час більш низького, ніж людина. Це була епоха прозріння, саме про це говорить Гамлет, після смерті батька побачив в іншому світлі навколишній світ: “Мені так не по собі, що цей квітник світобудови, земля, здається мені безплідною скелею”. Що ж трапилося?

Смерть батька стягла романтичну полуду з очей героя-романтика, гуманіста, освіченого і вразливого людини. Сенс життя юного Гамлета полягав у знаннях – і він вчився; в пошуках сенсу життя – і він бачив його в служінні своїй батьківщині; у вірі в глибоку і безкорисливу людську дружбу – і він вірив і дружив з тими, хто потім зрадив його. Як же я по-людськи розумію Гамлета! Я бачила його люблячим сином, люблячим Офелію. Одним словом пояснює він усе, що відбулося: зрада. До кого йти? До матері, розділила подружнє ложе з вбивцею батька? До дядька – вбивці батька? До Розенкранц, Гільденстерн, зрадив душу Клавдію? А може бути, всі розірвати? Покінчити з життям? Я мимоволі страждаю, коли Гамлет ставить своє запитання: “Бути чи не бути?” Я бачу в ньому сильну талановиту натуру, якої так рано ще йти з життя. Ні, Гамлет, бути!

Кого з нас не заставав зненацька подібне питання в дріб’язкових життєвих ситуаціях? Але як мізерно це нове зіставлення горя Гамлета з нашим тимчасовим ускладненням. Ось він, Гамлет, підійметься над своєю особистою трагедією, адже “Данія – тюрма”, “вік розхитати”. Королівством править злочинець, у Гамлеті не просто почуття ненависті і бажання мстити кров’ю, у ньому борються роздуми про добро і зло, про людську слабкість і силі, про боротьбу з несправедливістю. Як же чесний принц, як самокритичний, як сповнений відваги! Він зневажає себе за малодушність і нерішучість. Так багато йому довелося в собі змінити, переламати! З люблячого сина перетворитися на ненависника мати грубіяна і насмішника, з повного життя і бажань розумного юнака перетворитися на божевільного з ясним розумом. Він постає перед нами актором, режисером всього трагічного спектаклю, в якому зроблена ставка не на життя, а на смерть. Я з Гамлетом – у всьому. Мені ні в чому його дорікнути, у мене немає аргументів, щоб назвати його боягузом, зрадником, неробою. Я сповідую, тобто приймаю в Гамлеті все.


Загрузка...



Схожі твори: