Головна Головна -> Твори -> Муза в ліриці Ахматової

Муза в ліриці Ахматової



Муза пішла по дорозі …

Я, дивлячись їй услід, мовчала,

Я любила її одну.

А в небі зоря стояла.

Як ворота в її країну.

А. Ахматова

Ахматова Анна Андріївна – великий і серйозний поет, що принесла в літературу “поетику жіночих хвилювань і чоловічої чарівливості”. У своїй творчості вона торкнулася всіх традиційних тем класичної поезії, але привнесла в них своє неповторне звучання, чарівність своєї незвичайно тонкої натури.

Досить традиційна для російської поезії тема Музи, не обійшла її і Ганна Андріївна. Для неї це і божественна покровителька, і рідна сестра, близька подруга – багато ликів у Музи Ахматової. Але завжди це дуже інтимні переживання, немає відносно Ганни Андріївни до своєї героїні легкого зневаги чи панібратства, а завжди – захоплення, що межує з поклонінням вищої суті.

Коли я вночі чекаю її приходу,

Життя, здається, висить на волосинці.

Що почасти, що юність, що свобода

Перед милою гостею з сопілкою в руці.

І ось ввійшла. Відкинувши покривало.

Уважно глянула на мене.

Їй кажу: “Ти ль Данте диктувала

Сторінки Ада? “Відповідає:” Я “.

У Музи Ахматової немає суперниць, це те Божество, перед яким усі відступають, даючи їй дорогу. Ганна Андріївна не тільки боїться перед своєю натхненницею і покровителькою, але “сміє” з нею розмовляти. У цьому я бачу піднесеність самої Ахматової, у якій майже не було періоду учнівства в творчості. Вона яскраво, широко і сміливо ступила в російську поезію, не сторопівши перед великими попередниками і сучасниками по “цеху поетів”.

Я посміхатися перестала.

Морозний вітер губи студит,

Однією надією менше стало.

Однією піснею більше буде.

І цю пісню я мимоволі

Віддам на сміх і наругу.

Потім, що нестерпно боляче

Душе любовне мовчання.

Про що б не писала Анна Андріївна, у всьому онаорігінальна і унікальна. Немає в її віршах традиційних для жіночої поезії слізливості і приниження перед вищим істотою – чоловіком, швидше спостерігається зворотне явище. Поряд з прекрасною і часом трагічної героїнею не виявляється гідного героя, який зумів оцінити її високу і трепетну душу. Багато сліз і драматизму в ліриці Ахматової, але завжди це високі і чисті переживання і почуття, немає в них повсякденної суєти та буденності. Вона небожітельніца, тимчасово спустившись на землю, щоб висвітлити її своєю добротою, любов’ю і ласкою. Саме тому дуже часто в свої (подруги і співрозмовниці Ганна Андріївна “запрошує” Музу …

… Веселої Музи вдача не дізнаюся:

Вона дивиться і слів не сказав,

А голову у віночку темному хилить,

Знемоги, на груди мою.

І тільки совість з кожним днем страшніше

Біснується: великої хоче данини,

Закривши обличчя, я відповідала їй …

Але більше немає ні сліз, ні виправдань.

Ось таке ставлення до життя і творчості, коли всі вичерпати до краплини, віддане людям, характерно для Ахматової. Вона живе лише високими помислами і переживаннями. Здається, ще мить і порветься щось, яке утримує її героїню від смерті. Ці позамежні почуття і переживання характерні і для самої Ахматової. А інакше й жити не варто, якщо все упівсили, вполвздоха. І у читачів захоплює дух від такої поезії, паморочиться в голові, а так, напевно, і повинно бути, інакше навіщо людині дано емоції.

О, знала ль я, коли в одязі білої

Входила Муза в тісний мій притулок,

Що до ліри, назавжди скам’яніле,

Мої живі руки припадуть.

О, знала ль я, коли мчала, граючи.

Моїй любові остання гроза,

Що краще з юнаків, ридаючи,

Закрию я орлині очі …

Талант вів по життю цю велику жінку, щоб вона зуміла передати божественними звуками пережите, навчити нас, її читачів, цінувати навіть самі гіркі сторінки життя, сприймати їх як Боже провидіння. Вічним заповітом звучать для мене рядки Анни Андріївни, що залишилася, не дивлячись ні на що, стійкої і незламної. Але що єси дурниця, що я живу сумуючи

І що мене спогад точить.

Нечасто я у пам’яті в гостях,

Та й вона завжди мене морочить.


Загрузка...



Схожі твори: