Головна Головна -> Твори -> Художнє своєрідність «Подорожі з Петербургу до Москви» О. М. Радищева і його вплив на передову думка епохи

Художнє своєрідність «Подорожі з Петербургу до Москви» О. М. Радищева і його вплив на передову думка епохи



Для багатьох поколінь російських читачів ім’я Радищева. Оточене ореолом мучеництва: за написання “Подорожі з Петербургу до Москви” автор був засуджений до смертної страти, заміненої Катериною II десятьма роками висилки до Сибіру. Її наступники на троні відновили Радищева в правах, проте він не змінив своїх поглядів і, не знайшовши до них співчуття з боку влади, у 1802 році наклав на себе руки. Для російської революційної інтелігенції XIX століття він став легендарної фігурою, в його поглядах бачили радикальний гуманізм і глибину у розкритті соціальних проблем російського суспільства кінця XVIII століття. Після революції 1917 року доморощені літературознавці-марксисти побачили в Радищева навіть зачинателя соціалізму в Росії і першого російського матеріаліста, однак у цих більш ніж сміливих судженнях вони явно йшли по стопах В. І. Леніна, який поставив Радищева “першим у ряді російських революціонерів, що викликають в російського народу почуття національної гордості “. Щоб заново повернути Радищева сучасному російському читачеві, потрібно зняти з його імені шар за шаром ідеологічну та іншу лушпиння і спробувати неупереджено оцінити його філософські погляди, літературна та поетична творчість.

Хоча Радищев писав вірші, поеми, а також склав філософський трактат “Про людину, його смертності і безсмертя”, в пам’яті нащадків він залишився лише автором “Подорожі з Петербургу до Москви”. Цей твір отримало вельми невтішну характеристику у А. С. Пушкіна, який написав, що воно “причина його нещастя і слави, є дуже посередня твір, не говорячи навіть про варварському складі”. У Пушкіна, який по праву вважається творцем російської літературної мови, були досить вагомі підстави для такого суворого вироку. Однак згадаємо, що Пушкін створював цей новий мова, безжально руйнуючи старий, який був, поза сумнівом, громіздким, кострубатим, надто архаїчним, зате цілком відповідав внутрішньому строю нехай “варварської”, але самобутньої російської душі, тоді як мова Пушкіна був надбанням досить вузького кола зухвалої і вільнодумні молоді, вихованої в європейському дусі та найчастіше з працею який розмовляв рідною, “варварському” говіркою. Чи можна беззастережно стверджувати, що легкість, гладкість, гнучкість, плавна текучість і витонченість мови Пушкіна – свідчення його безперечного гідності в порівнянні з мовою Державіна, Карамзіна та Радищева? Бути може, мають рацію ті, хто вважав стиль Пушкіна легковажним, а думка, виражену в характерній для нього вільної, розкутої формі, – плоскою і спрощеною? Безумовно, немає, однак у виправдання Радищева з його “варварським стилем” наведемо два уривки з його вірша “Ода до мого коханого”:

Летить, мій друг, крилатий століття,

У бездонну вічність все валиться.

Вже цього дня, години та мить протік,

І назад ніщо не повернеться ніколи.

Краса і молодість зів’яли,

Вкрилися білизною Влас,

Де нині солодкий годинник,

Що дух і тіло чарувати завжди?

Такий всього на світі рок:

Не вічно на куща спокушає

Мастістий рожева квітка,

І сонце вдень лише засяяв, але не в ніч.

Благання марно ми зводимо:

Так принадність юних добрих років

Калечна старість не женет!

Ніде від їдкої не йдемо смерті геть …

Однак якщо повернутися до “Подорожі з Петербургу до Москви”, то кричущі недоліки книги дійсно кидаються в очі. Повість являє собою зібрання розрізнених фрагментів, пов’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які слід мандрівник. Роздуми про кричущої несправедливості поміщиків,

які не вважають своїх селян за людей, перемежаються досить сумнівними міркуваннями з приводу деяких правил особистої гігієни. Так, наприклад, тямущі селянські дівчата на відміну від розбещених світських дам розуміють, що чистити зуби – шкідливо і огидно, і “не здирають кожен день лиску з зубів своїх ні щітками, ні порошками”. Такі – за висловом Достоєвського – “уривки і кінчики думок” сусідять з вільними перекладами з французьких просвітителів. Крім того, Радіщев включив до повість свою оду “Вільність” і “Слово про Ломоносова”.

Радищев, бажаючи привернути публіку до свого твору, взяв за зразок модну в той час повість Лоренса Стерна “Сентиментальна подорож по Франції та Італії”, оригінальність якої полягає в тому, що Стерн витончено й дотепно дурив простодушного читача, розважаючи його пустячний міркуваннями про різнорідних і нічим не пов’язаних між собою предметах. Вражає і зачіпає наївність Радищева, який хотів приховати за модною і привабливою – на його думку – формою всім відомі ідеї французьких просвітителів про рівність, висловивши їх пишномовним стилем: “кликав я нарешті сіце: людина народилася у світ дорівнює зі всім іншим”. На жаль, повість Радищева вийшла в світ у 1790 році, після Великої французької революції, і потрапила, що називається, під гарячу руку імператриці. Ознайомившись з нею, вона чомусь вирішила, що “пописувач цю книгу наповнений і заражений французькими помилками, всіляко шукає применшити повага до влади”. Вона й поклала початок міфу про Радищева, сказавши про нього: “бунтівник гірше Пугачова”. Чи не тут початок того фатального процесу, в результаті якого російська література зробила в кінці кінців служницею революції і стало непристойним говорити про чисто художні достоїнства творів, автори яких належали до “передової” інтелігенції? Досить згадати хоча б бездарний роман Чернишевського “Що робити?”, Який, за висловом Леніна, “глибоко переорав” не одне покоління російських революціонерів! Як би там не було, Радіщев повинен заново відвоювати собі місце у вітчизняній словесності якщо не як автор слабких у художньому відношенні подорожніх нотаток, то як талановитий поет, гуманіст, філософ.


Загрузка...



Схожі твори: