Головна Головна -> Твори -> Жити і людей любити (за поезіями Т. Шевченка)

Жити і людей любити (за поезіями Т. Шевченка)



Усі ми в зворушливому пориві намагаємося осягнути феномен безсмертя славетного Кобзаря, таємницю його поезій, глибини волелюбної душі, прагнемо віднайти її чисті джерела. Синівську любов приніс великий геній рідній Україні, своєму народові. Прийшов до людей в образі старого Перебенді, «старого та химерного», що сів із кобзою в широкому роздольному степу й заспівав журливу пісню. Полинула вона над Україною, зворушуючи, чаруючи, підтримуючи, возвеличуючи, надаючи життєвої снаги.

Слава козацька пригадувалася старому, коли «гарцювала козацька воля», «шляхтою, татарами засівала поле». Важкі думи огортали, сумно, тяжко було на душі у поета-співця.

Плакало серце за козацькою вольницею. Над могилами «орел чорний сторожем літає». Як розбудити ту «п’яну правду» і допомогти народові віднайти й повернути колишню волю, що заснула?

Автор добре розуміє, що пасивне споглядання тільки роз’ятрює рани. Серце прагне якихось змін, «жити і людей любити». Не можна, не час лежати «гнилою колодою». У вірші «Минають дні, минають ночі» поет-громадянин закликає кожного українця-патріота «не спати на волі», а залишити по собі добру славу дією, боротьбою. Кобзар підкреслює, що у його «серці тихому» погасло все добре, висохли сльози молодії, бо «прозрівати став потроху».

У вірші «Заповіт» звучить гнівне, бентежне:

… Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте!

Отже, воля — мета, до якої треба йти проти будь-якого насильства, перешкод, негараздів, торуючи шлях до світлого майбуття, не шкодуючи власного життя. Чи може пост-патріот спокійно споглядати приниження, знущання з власного народу? Шевченко з болем пише рядки:

Та не однаково мені, Я к Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.

У першому своєму програмному вірші «Думи мої, думи мої» пост стверджував, що його твори — це «думи-квіти», «думи-діти», які він так доглядав, так ростив. Вони повинні йти в Україну, пробуджуючи громадянську свідомість мас.

Голос поета-співця звучить то лірично-зворушливо, то по-філософськи мудро, то пристрасно-полум’яно:

А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить.

Та добре вигострить сокиру…

Звідки ж черпає народний співець сили, чому його голос звучить пророчо?

А сила у впевненості, у справедливості, у любові до людей, у вірі в кращі ідеали добра, гуманізму:

Встане правда. Встане воля, 1 тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки.

Таким чином, Кобзар бачить поета-дзвонаря мудрим, розсудливим, чесним, благородним, волелюбним. Уособленням усіх цих рис був сам Шевченко, який любив Батьківщину, українську мову, народ. І спорудив вогненним, пристрасним словом нерукотворний пам’ятник народному співцеві.


Загрузка...



Схожі твори: