Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему Поетичне слово І. А. Буніна

Шкільний твір на тему Поетичне слово І. А. Буніна



Поезія Івана Олексійовича Буніна, одного з найбільш видатних майстрів літератури XX століття, являє приклад руху російської лірики до освоєння нових художніх стилів. Для творчості Івана Буніна характерно те, що він ніколи не поривав внутрішніх зв’язків з Росією, жив і затворів з любов’ю до неї. Дитинство і юність Буніна пройшли на природі, що позначилося на формуванні в майбутньому поеті й прозаїку творчих якостей. Першою публікацією Буніна був вірш “Над могилою Надсона”, що перейнято співчуттям до поета-демократа. Юнацька творчість Івана Олексійовича втілилося в книзі віршів, що вийшла в 1897 році в Орлі. Хоча в цьому збірнику ще проявляється недосвідченість двадцятилітнього поета, однак уже видно, як чуйно він розкрив тему природи.

 

Отчого ти сумно, вечірнє небо? Чи тому, що жаль мені землі, Що мрячно синіє безкрає море И ховається сонце вдалині? У збірниках И. А. Буніна “Під відкритим небом” (1898), “Вірші й оповідання” (1900), “Полеві квіти”, “Листопад” (1901) видний поступовий перехід поета до зрілої творчості. Надзвичайно чуйний до краси природи, Бунін умів бачити деталі російського пейзажу, шукав цілісного відчуття краси землі. Сумний щиросердечний настрій ліричного героя надає образам природи у віршах відчуття незатишності, спустошеності: “молодий змерзлий чорнозем”, “нагая степ пустелею віє”.

Приблизно із середини 90-х років у творчості Буніна наростає “зоряна тема”. Для поета зірки – це втілення “предвічної краси й правди неземний”, вони протиставляються “заблудившої землі”.

  • Одне тільки зоряне небо,
  • Один небозвід нерухомий,
  • Спокійний і милостивий, далекий
  • Усьому, що так похмуро під ним,

Поет зумів зв’язати воєдино образ природи й батьківщини. І в окремих віршах він різко й мужньо говорить про рідну країну – жебрачці, голодної, але улюбленої. Якщо на рубежі століття для поезії найбільш характерна пейзажна лірика, то після першої російської революції Бунін усе більше звертається до лірики філософської:

  • Я людина; як Бог, я приречений
  • Пізнати тугу всіх країн і всіх часів.

(”Собака”, 1909)

 

Життя для Буніна – подорож у спогадах. Він прагне прочитати й розгадати таємні закони націй, які, на його думку, вічні. Легенди, переказу, притчі, частівки – народна мудрість – заповнюють сторінки оповідань і повістей, стають віршами. Земне життя, існування природи й людини сприймаються поетом як частина дії, що розвертається в просторах Всесвіту:

  • І мерхне тінь, і двинулась луна,
  • У своє бліде світло, як у дим, занурена,
  • І здається, от-от і я зрозумію
  • Незриме – в димі
  • Від тих земель, від тих країн,
  • Де гробовий чорніє океан.

Привертає увагу й любовну лірику І. А. Буніна. У ній автор уникає нарочито гарних фраз:

  • Я до неї ввійшов в опівнічну годину.
  • Вона спала, – місяць сіяв
  • У її вікно, – і ковдри
  • Світився спущений атлас.
  • Вона лежала на спині, роздвоївши грудей,
  • И тихо, як вода в посудині,
  • Стояло життя її в сні.

Інтимна лірика І. А. Буніна трагедійна, у ній звучить протест проти недосконалості миру. Поезія И. А. Буніна є прекрасною енциклопедією російської природи, інтимного й філософського життя. У нових умовах XX століття він не тільки продовжує теми “золотого століття” російської поезії (Ферт, Тютчев), але й активно розвиває їх. Тому, я думаю, поезія І. А. Буніна буде жити доти, поки живо із красою її природи.

 

 

 


Загрузка...



Схожі твори: