Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему Думка про рідний будинок у романі М. А. Шолохова “Тихий Дон”

Шкільний твір на тему Думка про рідний будинок у романі М. А. Шолохова “Тихий Дон”



Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” рівносильну чуду. Цей роман воістину став “шедевром” століття завдяки могутньому таланту письменника. Народ, його минуле, сьогодення й майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника. У романі Шолохов описав боротьбу двох зовсім різних сил: донського козацтва й Червоної Армії. “Мелеховський двір – на самому краї хутора”, – так починається роман-епопея, і протягом усього оповідання Шолохов буде розповідати нам про мешканців цього двору. Через двір Мелехових проходить лінія оборони, його займають те червоні, те білі, але рідна домівка назавжди залишається тим місцем, де живуть найближчі люди, завжди готові прийняти й обігріти. Життя мешканців будинку Мелехових з’являється зі сторінок епопеї в переплетенні протиріч, притягань і боротьби. Можна сказати, на перехресті більших історичних подій, кривавих зіткнень виявилася вся сім’я Мелехових.

Насамперед ми познайомимося із главою сім’ї – Пантелеем Прокофйовичем, “Під ухил років, що сповзали,  Панелей Прокофьевич: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все-таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на імператорському огляді на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну полу місяцем  сергу, до старості не злиняли на ньому вороної масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства…” Ця людина була працьовитим, господарським, дуже запальним, але в душі добрим і чутливим. Незважаючи на внутр. сімейний розкол, Пантелій Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради онуків і дітей. І в тім, що він умирає поза будинком, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – сім’ю й дах.

Таку ж всепоглинаючу любов до рідного будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро нагадував матір: великий, кирпатий, у буйної повите лі пшеничних кольорів волосся, кароокий, а молодший, Григорій, у батька попер: на півголови вище Петра, хоч на шість років молодше, такий же, як у батька, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневої шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох загальне, зверовате”.

Образ Григорія Мелехова – центральний в епопеї. Про нього відразу неможливо сказати – позитивний це або негативний герой. Занадто довго він блукав у пошуках правди, свого третього шляху, пролив багато людської крові. Його трагедія – це трагедія того, кого невблаганний хід історії поставив перед необхідністю крутого повороту у своїй долі. Григорій з’являється перед нами як правдошукач. У пошуках правди він проходить найважчий шлях – шлях самопізнання. Насправді цей шлях виявився для Григорія бездоріжжям у темну ніч: він зневірився в правду народу й віру в себе, став шукати забуття в пияцтві, у жіночих пещеннях, у бої проявляв “безглузду   жорстокість”.

Але й у цей страшний період морального падіння в Григорії живе велика любов до рідної землі, рідній домівці. Це те єдине й, мабуть, найважливіше, що є в цієї людини. Найбільше в романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральна краса. Іллівна, наприклад, переживаючи незабутню трагедію – смерть сина, змогла простити його вбивцю, тому що його полюбила її дочка. Любов Ксенії до Григорія на сторінках роману граничить із подвигом. И хоч перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею. Рисами високої трагедійності відзначений і образ Наталі. Вірна, але нелюбима дружина, вона скоряє Григорія (а разом з ним і читача) своєю чистотою, любов’ю до дітей, готовністю чекати й сподіватися все життя.

Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. А будинок Мелехових став нашим рідним будинком. На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли створити вогнище, де завжди буде тепліти вогник любові, тепла й взаєморозуміння, що не згасне ніколи. Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати й любити й куди він обов’язково повернеться.

 





Схожі твори: