Головна Головна -> Твори -> Доля людини в громадянській війні

Доля людини в громадянській війні



Історія душі людської, хоча б найдрібнішої душі, чи не цікавіше і корисніше, ніж для історії цілого народу.

М. Ю. Лермонтов

Тут Бог з дияволом бореться, а поле битви – серця людей!

Ф. М. Достоєвський

Громадянська війна 1918-1920 років – один з найтрагічніших періодів в історії Росії; вона забрала життя мільйонів, змусила зіткнутися в жорстокій і страшній боротьбі народні маси різних станів і політичних поглядів, але однієї віри, однієї культури та історії. Війна взагалі, а цивільна зокрема – дійство спочатку протиприродне, але ж у витоків будь-якої події варто Людина, її воля і бажання: ще Л. М. Толстой стверджував, що об’єктивний результат в історії досягається шляхом складання воль окремих людей в єдине ціле, в одну результуючу. Людина – крихітна, часом невидима, але разом з тим незамінна деталь у величезному й складному механізмі війни. Вітчизняні письменники, що відобразили в своїх творах події 1918-1920 років, створили ряд життєвих, реалістичних і яскравих образів, поставивши в центр оповіді долю Людини і показавши вплив війни на його життя, внутрішній світ, шкалу норм і цінностей.

Будь-яка екстремальна ситуація ставить людину у вкрай складні умови і змушує його проявити найзначніші і глибинні властивості характеру; в боротьбі доброго і злого почав душі перемагає найсильніші, а що буде звершений людиною вчинок стає підсумком і наслідком цієї боротьби. І нерідко корисливі інтереси і страх беруть гору над кращим в людині; така ситуація, наприклад, зображена в романі О. Фадєєва “Розгром”: Мечик, за своєю ж легковажності та юнацької захопленості потрапив до загону, виявляється абсолютно непристосованим до важких умов війни, веде себе низько і негідно. У нього немає елементарного почуття обов’язку, він не здатний піклуватися не тільки про інших (Варі і навіть свого коня), але і про себе; це слабкий, малодушний, егоїстичний і тому непотрібний на війні людина. Мечик –

тягар для загону; в фіналі ж накопичилися в його душі страх я боягузлива ненависть до війни вихлюпуються – Мечик зраджує загін, тікає з нього. Мотив втечі і зради звучить і в іншому творі, присвяченому темі Громадянської війни, – п’єсою М. Булгакова “Дні Турбіних”. Тут гетьман і його наближені залишають напризволяще ціле місто, біжать, рятуючи лише свої життя. Біжить і Тальберг, причому його вина чи менше: ця людина залишає в небезпеці дружину і її братів. Тальберг негідний співчуття, а тим більше поваги (Олена так і говорить про це Шервінський: “Не люблю я його й не поважаю”). Дійсно, все те найгірше, що може проявитися в людині у важкий час – боягузтво, низькість, себелюбство, – втілено в цьому явно нелюбому • героя Булгакова. Інший герой, Шервінський, присутній при [втечу гетьмана, ніяк йому не перешкоджаючи (ймовірно, усвідомлюючи [марність усіх спроб), але після втечі повідомляє Тур-[біним про небезпеку, тобто веде себе максимально чесно і благородно • в умовах ганебнішої ігри гетьмана і його команди. Складність ситуації полягає, зокрема, в тому, що [моральний вибір, що буде звершений людиною, не завжди [може бути однозначний, і благородна людина, пристосувавши-ршісь до зовнішніх умов, здатний принести об’єктивно більше добра оточуючим. Якщо б не вести від Шервінський, Турбіни не встигли б підготуватися до захисту, а ні від кого іншого цю інформацію отримати було неможливо. Проблема ще й у тому, що порядній людині деколи доводиться переступати через свої принципи, – війна диктує нові правила і норми. В оповіданні І. Бабеля “Мій перший гусак” герой здійснює вимушене вбивство (хоча й гусака), при цьому, природно, порушує моральні закони, але на війні вбивство морально виправдано, смерть – у порядку речей, особливо якщо є реальна необхідність переступити закон ” не убий “(у випадку з Лютови – герою просто неможливо було б жити далі з козаками). Людині доводиться йти на компроміс з собою, тому що війна змінює поняття про моральність і аморальність, про припустимому і про неприпустиме; колом смерть, яка вже не сприймається як щось особливе. У двох інших оповіданнях Бабеля, “Лист” і “Берестечко” (обидва входять до циклу “Конармія”), автор показує свідомість, покалічене війною; у першому – солдата Курдюкова, “в найперших рядках” свого листа матері запитував про улюбленому жеребці Степко , а лише “по-втоих” яка повідомляє її про смерть брата і батька. І сама смерть описується за леденить душу спокоєм, в подробицях. Сцена вбивства старого єврея жахає буденністю, в вос-ємстві героя нічого видатного в ній немає; мабуть, герой бачить таке не вперше і не востаннє, і тим більше страшно звучить кинута вбивцею фраза: “Якщо хто цікавиться, … нехай прибере. Це вільно … “Свідомість людини на війні деформується, змінюється; стають неясними, розпливчастими рамки дозволеності.

У темі смерті, яка пронизує практично всі твори про війну, звучить один, на мій погляд, найстрашніший мотив; той факт, що аналогічні сцени зустрічаються в трьох дуже різних роботах (“Доктор Живаго”, “Кінармія”, “Розгром”), говорить про гостроту, актуальності та повсюдності проблеми в період війни. Ця проблема – вбивство на спасіння, тобто смерть, що сприймається в силу різних причин як необхідність, що несе полегшення помираючому. У Бабеля Долгушев сам вимагає смерті, усвідомлюючи, що вона неминуча; Фролова (“Розгром”) вбивають, але перед смертю він розуміє, що в пробірці не ліки, і фактично погоджується на загибель. Така ситуація болісне й для вбивць, і для жертви; не всякий здатний відняти життя у людини, навіть приреченого: Левінсона коштує чималих душевних зусиль прийняти це рішення, а герой “Смерті Долгушева” взагалі виявляється не в силах вистрілити у вже вмираючого. З іншого боку, мовчазна згода Фролова на смерть – теж подвиг, який може зробити тільки дуже сильна людина. Особливий випадок – вбивство Памфілії Палих сім’ї (“Доктор Живаго”): мета та ж – запобігти муки, але тут ця ідея повністю заволодіває героєм і практично зводить його з розуму.

У цих умовах украй важко зберегти здоровий розум, залишитися самим собою, не дати гіршого в собі взяти верх над кращим. І все-таки такі люди є; мотив героїчного поведінки людини на війні звучить у багатьох творах, причому героїзм проявляється на різних рівнях, як у керівників, від яких вимагається рішучість, самовладання і, мабуть, найважче – здатність покласти на себе відповідальність, так і у підлеглих, чесноти яких складають хоробрість і безмежна відданість командирові і загону. Мудрі й розважливі керівники, Левінсон та Олексій Турбін, прагнуть зберегти життя своїм підлеглим, роблять для цього все можливе: Турбін наказує юнкерам: “По домівках!”, Розуміючи, що це суперечить кодексу честі і гідності воїна, але інакше молоді, недосвідчені, ” зелені “солдати загинуть, і загинуть ні за що, нічого не добившись, тому що серйозного опору вони все одно надати не зможуть. Посада керівника коштувала Турбіну життя: рятуючи інших, не встиг врятуватися сам. У фіналі роману “Розгром” Левінсон не вмирає, але постає перед вижили постарілим; раптово навколишні бачать у ньому звичайної людини з очима, що сльозяться, схудлого і зблідлого. Але остання фраза роману (“… потрібно було

жити і виконувати свої обов’язки “) повертає оптимістичний настрій; слабкість Левінсона тимчасова, тому що хоробра людина – це не той, хто не відчуває страху, адже інстинкт самозбереження є у всіх; це той, хто вміє придушити в собі страх, поставити загальні інтереси, ідею вище страху і не дає йому перерости в боягузтво.

Не менше хоробрості вимагається від підлеглих – Мороз-ки, Миколки Турбіна. Ці герої двох різних творів належать різним станам, у них зовсім різні долі, і, мабуть, єдине, що їх об’єднує, – те найкраще, що є в солдата: сміливість, вірність, відданість, певною мірою ініціатива. І обидва автори, Булгаков і Фадєєв, явно симпатизують героям, хоча в силу реалістичності творів приводять їх до трагічних фіналу: Морозко – до героїчної смерті, Миколку – • до важкого поранення.

Особливе місце в творах про війну займають образи • жінок, здавалося б недоречні в суворих реаліях воєнного часу. У п’єсі “Дні Турбіних” Олена, головна героїня, жінка сильна, непересічна; вона нарівні з чоловіками зустрічає тривожні часи, знаходить в собі сили після від’їзду чоловіка почати нове життя. У романі “Розгром” образ Варі – також один з центральних, але в Фадєєва жінка сприймається радше не як ідеал, об’єкт поклоніння (згадаємо, що у Булгакова майже всі чоловіки в п’єсі закохані в Олену), а скоріше як друг, вірний товариш і супутник . У той же час показано її внутрішній світ і еволюція: від романтичної захопленості Мечика до спокійного розуміння справжніх цінностей і повернення до Морозко. Епізодічен, але дуже характерний образ господині з оповідання “Мій перший гусак”, приречено повторює: “Товаришу, я бажаю повіситися”. Образи молодих жінок, традиційно в літературі позначають всі крихке, ніжне, прекрасне, підкреслюють жахи і жорстокості війни, за принципом несумісності і контрасту.

“Доктор Живаго”, “Кінармія”, “Розгром”, “Дні Турбіних” – твори, в яких відображені реалії війни з різних сторін, в житті різних станів, національностей, в різних куточках країни, від України до Далекого Сходу. І на тлі нескінченних тайгових лісів, що горять міст і розорених сіл виникають образи людей, в долях яких автори часом об’єднують типові риси певного стану або нації, але загальнолюдські цінності не підвладні ні часу, ні простору; скрізь і завжди цінувалися і будуть цінуватися чесність, хоробрість і благородство, і те краще, що любили у своїх героях Бабель, Булгаков, Фадєєв, Пастернак, – це вічно, тому їхні твори люблять і будуть любити вітчизняні та зарубіжні читачі.


Загрузка...



Схожі твори: