Майстерність Ахматової було визнано майже відразу ж після виходу першого її поетичного збірника «Вечір». А добутки, які вийшли після цього, ще більше підтвердили незвичайний талант поетеси. Г. Ахматова у своїх віршах в нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки і дружини, вдови і матері. Твори Ахматової являють собою складну історію жіночого характеру непростої епохи. Саме у 1921 році, у драматичну пору, Ахматова написала різкі рядки:
- Усе розкрадено, віддано, продано,
- Чорної смерті миготіло крило,
- Все голодною тугою згризено,
- Отчого ж нам стало світле?
У поезії Ахматової новаторство сполучається із традиційними мотивами, характерними для російської класики. Так, нервом, ідеєю і принципом багатьох її віршів є кохання. В одному зі своїх віршів Ахматова називала любов «п’ятою порою року». Любов одержує додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженні – зльоту або падінні, першої зустрічі або розриву, що відбувся, смертельної небезпеки або смертельної туги. Тому багато віршів Ахматової тяжіють до ліричної новели з несподіваним кінцем, гострим психологічним сюжетом. Звичайно її вірш – або початок драми, або тільки її кульмінація, або, ще частіше, фінал. Твори Ахматової про особливе кохання:
- О ні, я не тебе любила,
- Палила солодким вогнем,
- Так поясни, яка сила
- В сумному імені твоєму.
Ганна Ахматова прожила довге і складне життя. Вона втратила чоловіка і сина, її переслідували – вона дізналася що таке самотність. Але Ахматова зуміла зберегти себе, почуття власного достоїнства, творчу волю. Вона встояла під ударами долі, а її поезія піддалася самому серйозному випробуванню – часом. І голос Ахматової продовжує звучати сьогодні:
- Не з тими я, хто кинув землю
- На розтерзання ворогам,
- Їх грубих лестощів я не послухаю,
- Їм пісень я своїх не дам.
- ? …У її віршах тріпотить і б’ється жива, близька, знайома нам душа жінки перехідної епохи, епохи ламання людської психології…
- ? О. Коллонтай