Головна Головна -> Твори -> Феномен В. Висоцького

Феномен В. Висоцького



Культова фігура вісімдесятих. Касети з його піснями переписували нескінченно – і затирали до дір від постійного прослуховування. Його обожнювали всі – і підлітки, які хрипкими голосами в під’їздах співали «під Висоцького», і запеклі театрали, і питущі офіцери в далеких гарнізонах, і інтелігенти, і кримінальники, і дисиденти, і кагебешнікі. Від тайги до британських морів. І кожний знаходив своє, лише про нього сказане, до болю рідне. Було і про тещу. Було і про волю. Було і про війну. І про спорт. І про алкоголіків. І про шизофреників. І про моряків-шоферів. І про скелелазів. І все – зненацька, щиро, забавно, без дурного офіціозу і зайвої слізливості. Органічний сплав артистичного дарування, своєрідної манери виконання і щирості створив диво. Але і тексти пісень, самі по собі, не тільки «доводилися до двору», але і легко запам’ятовувалися, ставали істинно народними – і при цьому гаряче улюбленими. Як, наприклад, відразу розійшлася по країні після фільму «Вертикаль» «Пісня про друга»:

  • Якщо друг виявився раптом
  • І не друг і не ворог, а так…
  • Якщо відразу не – розбереш, Поганий він або гарний…

Він багато писав і співав про війну. Про війну тоді писали всі. Але в його піснях звучало особисте: не те, що почувала країна, громадськість і т.п., не те, що покладалося почувати, а те, що дійсно відчувалося – і воно не здавалося дрібніше, а зачіпало глибше. Його пісні про війну дивно людяні.

  • …Він мовчав невлад і не в такт підспівував,
  • Він завжди говорив про інше,
  • Він мені спати не давав,
  • Він зі сходом вставав,
  • А вчора не повернувся з бою…
  • І як пронизливо звучить:
  • Нині вирвалося – начебто з полону весна –
  • Помилково окликнув його я: «Друг, залиш покурити!»,
  • А у відповідь – тиша…
  • Він учора не повернувся з бою.

Його пісні – своєрідна енциклопедія народного життя. Сатира, гротеск – і відразу глибоко ліричні рядки, і дуже особисті, наболілі…

  • Я не люблю впевненості ситої,
  • Уж краще нехай відмовлять гальма.
  • Прикро мені, коли слово «честь» забуте
  • І коли в честі наклепи позаочі.
  • Коли я бачу зламані крила,
  • Немає жалості в мені, і не спроста:
  • Я не люблю насильства і безсилля,
  • От тільки жаль розп’ятого Христа.
  • Я не люблю себе, коли я боюся,
  • Я не терплю, коли безневинних б’ють.
  • Я не люблю, коли мені лізуть у душу,
  • Тим більше, коли в неї плюють.

Він працював з повною самовіддачею, «на нерві», заганяючи себе, як кінь. І сам почував, що надто… але натура не дозволяла жити по-іншому. Начебто передчував, що жити залишилося небагато.

  • Згину я – мене пушинкою ураган змете з долоні,
  • І в санях мене галопом повезуть по снігу ранком, –
  • Ви на крок неквапливий перейдіть, мої коні,
  • Хоч небагато, але продовжите шлях до останнього притулку!
  • Трохи повільніше, трохи повільніше… !
  • Не укажчики вам батіг і батіг!
  • Але щось коні мені попалися вибагливі –
  • І дожити не встиг, мені доспівати не встигнути.

Обстановка в країні була не сама підходяща для щирості. Він працював, як каторжний – у театрі, на концертах – але було відчуття, що все не так, що Слово грузне в павутині неправди і лицемірства. Його обожнювала країна – від мала до велика, – а офіційно його як би й не було. Саморобними касетами можна було заповнити невелике море, а пластинок практично не було. Так і жив. Мотався з гастролями. Виступав у якихось закуткових клубах і дико втомлювався. Мучила депресія, намагався рятуватися споконвічним російським засобом – алкоголем і новомодним іноземним – наркотиками. Що тільки наблизило розв’язку. Завдяки Висоцькому, Галичу, Окуджаві, Візбору, Кіму давно забутий – середньовічний – жанр бардівської пісні знайшов нове життя, завоював заслужені любов і повагу. Але, не будь Висоцького, авторська пісня залишилася б захопленням досить невеликої групи прихильників. Висоцький подарував їй всю країну. Прийшов новий час. І пролунали нові пісні: Андрій Макаревич, Віктор Цой, Ілля Кормільцев, Юрій Шевчук, Борис Гребєнщиков… Не будь у їхніх авторів дитячого захоплення Висоцьким – чи почули б ми їх?

 





Схожі твори: