Головна Головна -> Твори -> Народ і особистість в романі Толстого «Війна і мир»

Народ і особистість в романі Толстого «Війна і мир»



Немає величі там, де немає простоти, добра і правди.

Л. М. Толстой

Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой, справедливо полемізуючи з ученими, що створили культ великої особистості, історичного героя, з волі якого здійснюються світові події, стверджує, що хід світових подій предопределенсвише і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнє, фіктивне. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння.

Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він стверджує, що все вирішують почуття, а не розум, що є рок, доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова і Наполеона. Особи в історії Толстой відводить мізерно малу роль, прирівнюючи її призначення до призначення “ярлика”, тобто кошти дати найменування подіям, фактам і явищам.

Наполеон за життя отримує титул непереможного і геніального полководця. Толстой розвінчує Наполеона в моральному плані, звинувачуючи його у відсутності гуманізму по відношенню до простих солдатів і народу. Наполеон – загарбник, поневолювача народів Європи і Росії. Як полководець, він є непрямим вбивцею багатьох тисяч людей. Державна діяльність Наполеона в цьому світлі постановки питання просто була аморальна. Європа не могла нікого протиставити Наполеонові, “ніякого розумного ідеалу”, і лише російський народ ховає його сумасбродние плани завоювання світового простору. Толстой пише: “Замість геніальності є дурість і підлість, що не мають прикладу”. Весь вигляд Наполеона ненатурален і брехливий. Він не міг відповідати високим моральним вимогам, тому в ньому немає і справжнього величі.

Втіленням всього кращого є Кутузов. Толстой відзначає в ньому не тільки “мудрого спостерігача подій”, а й талановитого полководця, який керував самим головним – моральним духом війська. Толстой пише: “Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч людей, які борються зі смертю не можна одній людині, і знав, що вирішують долю битви не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому стоять війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, звана духом війська “.

Суперечності в поглядах Толстого в зображенні їм Кутузова виявляються в тому, що, з одного боку, Кутузов – мудрий, пасивний спостерігач ходу воєнних подій, керівник духу війська, а з іншого боку – це полководець, активно втручається в хід воєнних подій. Кутузов запропонував Наполеону генеральну битву і при чисельній перевазі Наполеона отримав військову і моральну перемогу. Кутузов на наступний день віддає наказ про контрнаступ, щоб підняти дух війська, але потім скасовує наказ з метою збереження армії і сил. І таких прикладів багато.

Після вигнання Наполеона з Росії Кутузов подає у відставку, вважаючи свою місію виконаною. Так реалізм Толстого взяв верх над путами його фаталістичного філософії та художньо представив справжнє обличчя великого полководця, його кипучу енергію, активну участь в ході військових подій. Війна набувала всенародний, національний характер, тому на посту головнокомандуючого повинен був бути не іноземець (Барклай), а російський полководець – Кутузов. З приходом його на цей пост російські піднеслися духом. Вони навіть вигадали прислів’я: “Прийшов Кутузов бити французів”. Перевага російської армії у військовому відношенні і полководницький геній Кутузова показали в 1812 році, що російський народ непереможний.

У яскравій пушкінської оцінкою особистості великого полководця містилося зерно задуму образу Кутузова в романі Толстого. У російській армії жив неприборканий дух суворовської “науки перемагати”, були живі національні традиції військової школи Суворова. Солдати згадують його і під час бою, і біля багаття. Як до оцінки вчинків окремих людей, так і до оцінки історичних подій Толстой підходить до критеріїв добра і зла. Розв’язання війни він вважає найбільшим проявом зла. “Думка народна” пронизує та філософські висновки Толстого, і зображення конкретних історичних подій, історичних діячів, і окреслення пересічних людей, оцінку їх морального обличчя. Найважливіший висновок, який випливає з художніх картин і теоретичних міркувань письменника, – висновок про вирішальну роль народних мас в історії. Зображаючи війну 1805-1807 років, Толстой пояснює причину поразки російських саме тим, що солдатській масі неясний був сенс цієї війни, і чужі її цілі. Зовсім по-іншому зображуються настрої армії у війні 1812 року. Ця війна носила народний характер тому, що російський народ захищав свій будинок і свою землю. Справжній героїзм, непомітний і природний як саме життя, – це якість виявляється і в боях, і в солдатських буднях, і у відносинах російських воїнів один до одного і до ворога. Народ постає перед нами як носій вищих моральних цінностей. Загальні цілі та загальна біда об’єднують людей, незалежно від того, до якого становому колі вони належать, тому кращі національні риси російської людини виявляються під час всенародного лиха.

У “Війні і світі” втілена справжня народність – найбільше завоювання російської класичної літератури. Про людей, про життя, про історичні події письменник судить з точки зору інтересів усього народу, який є по суті головним героєм його твору. Прагнучи осмислити закономірності людського життя, історичного процесу, письменник не тільки малює живі картини, образи та долі людей, але й розмірковує як філософ, вчений-історик, що говорить мовою науки. Улюблена думка письменника живе в кожному образі, в кожній сцені, в кожній деталі створеної ним великої епопеї.


Загрузка...



Схожі твори: