Головна Головна -> Твори -> Зустріч із Григорієм Сковородою (мої фантазії)

Зустріч із Григорієм Сковородою (мої фантазії)



У Сковородинівку ми приїхали з батьками на кілька днів у гості до тітки Марії, яка вже була на пенсії і весь час порпалася то на городі, то коло курей. Після звичайних радісних привітань і обіду в колі родичів я вирішив прогулятися до Сковородинівських місць, там завжди було так затишно, привітно і красиво.

…Підходжу до Сковородинівського дуба, де на барельєфі видно зображення відомого філософа. Сідаю неподалік і довго дивлюся на його зображення.

І раптом помічаю, нібито щось відбувається. Світ немов змінив свої кольори й форми, сталось якесь диво: простір наче затуманився, предмети ніби теж набули інших обрисів.

З-за дерева повагом вийшов якийсь чоловік у дивному одязі. Правда, нічого особливого: якийсь довгий плащ (десь я вже такий бачив; згадав — це не плащ, а свита, яку я бачив у краєзнавчому музеї), незвична торба за плечима, лямка через плече… щось таке знайоме, десь я вже бачив цього чоловіка.

…І очам своїм не повірив: та це ж Сковорода! Сам Сковорода! Як? Чому? Я нічого не розумів. Та він уже звернувся до мене:

— Придивляєшся, щоб упізнати? Ну, то як? Упізнав?

— Григорію Савичу! — вигукнув я і з захопленням, і здивуванням, і ще щось таке було, що важко описати.

— Ну, і звідки ж ти мене знаєш? На портреті бачив?

— Ну, як же? — гарячково почав я. — Ваші портрети, ваш музей… Хто ж не знає ваше «Всякому городу нрав і права»?! А ідея «сродної праці»?! Ваші байки… Ми ж усе це в школі вивчаємо.

— І що ж це дало вам? Що взяли для себе з моєї науки?

— Ну хоча б ось це: «Коли хочемо виміряти небо, землю та моря, маємо спершу виміряти самих себе власною нашою мірою. А коли нашої всередині себе мірки не знайдемо, то чим мірятимемо? А не змірявши себе спочатку, яка користь знати міру в інших живих істотах? Та й чи можна? Чи можна знайти міру, не зрозумівши, що таке є міра?»

— А чому саме на це ти звернув увагу? Чому це тобі запам’яталося?

— Я звернув увагу на слова щодо виміру самого себе. Зрозумів ці слова так, що спершу треба заглянути собі в душу, спитати, хто ти є, де твоя міра ставлення до себе, а потім уже до навколишнього світу, бо як же можна мати уявлення про інших, про навколишній світ, коли ти не знаєш, як ти Сам до цього світу ставишся? Або ще ось таке: ваші міркування про три світи…

— Так, я колись виклав думку про ці світи: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей складений із незлічених світ-світів і є великий світ. Інші два — часткові і малі світи. Перший — мікрокосмос, тобто світик, малий світ, або Людина. Другий світ — символічний, тобто Біблія». Тільки дуже шкода, що ви не хочете глибоко проникати в суть речей, а сприймаєте все поверхово, не заглиблюючись.

— Може, ви й праві, бо у нас виникла дискусія щодо символічного світу, тобто Біблії. Я вважаю, що Біблія — це символічна назва віри людини, а не просто книги. Або ще сперечалися про дві сутності…

— — «…Всі три світи складаються з двох сутностей… Видима сторона є тварь, а невидима сторона — Бог».

— Знаєте, Григорію Савичу, мені дуже подобається те, що ви як ніхто інший приділили увагу сутності людини. Я не знаю нікого іншого, хто б так гаряче закликав до самопізнання. Адже у центрі вашої філософії — Людина. Наше покоління тільки «проходить» вас у школі, ми не чуємо більше на уроках про пізнання істини, про те, що є істина. От хіба що про «ідею сродної праці».

— Не сумуй. Це вже добре, що ти над цим замислився. Пам’ятаєш:

«Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце»? Тож, хлопче, не треба всіх намагатися зробити філософами, бо тоді було б нецікаво. А так я радий, що мене пам’ятають не лише у святкові дні мого народження, а ось з’являються хоч інколи такі, як ти. Це означає, що рано чи пізно, не зараз, так наступні покоління повернуться до моїх думок, до моєї філософії. І раптом його образ почав тьмяніти, а я заворожено диви вся нате місце, де він щойно стояв і не міг прийти до тями.

— Дякую вам, Григорію Савичу, за цю фантастичну зустріч (а може, мою вигадку), бо питання самопізнання — це питання виховання майбутнього покоління: через самопізнання — до прогресу, до людської досконалості, до утвердження таких цінностей, які забезпечать нам мир і спокій на землі.


Загрузка...



Схожі твори: