Головна Головна -> Твори -> «Принижені і ображені» в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» (2)

«Принижені і ображені» в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» (2)



Ф. М. Достоєвський – великий майстер психологічного роману. У 1866 році він закінчив роботу над соціальним, філософським і психологічним романом “Злочин і кара”. Цей твір приніс авторові заслужену славу й популярність і стало займати гідне місце в російській літературі.

Однією з основних піднятих автором проблем у творі стала тема “маленької людини”, приниженого і ображеного. Вона вже зачіпалася письменником у творі “Бідні люди”, але в романі “Злочин і кара” прозвучала з новою силою.

Отже, дія роману відбувається в Петербурзі в шістдесяті роки XIX століття. Це був дуже складний для Росії час: скасування кріпосного права не призвела до різкого поліпшення життя нижчих верств населення, старий світ був зруйнований, а новий тільки почав формуватися. Настала епоха капіталістичних відносин, і Петербург, зображений у романі, – це величезний буржуазне місто, місто контрастів і протиріч разючих, місто похмурий і ворожий простій людині. Мешкати в такому місті особливо важко маленькій людині, яка живе на межі бідності та злиднів, людині, позбавленій усіляких прав і засобів до існування.

До категорії цих нещасних людей перш за все відноситься сім’я Мармеладова, яка живе у важких умовах, в злиднях, випробовуючи величезну потребу у всьому. Практично кожен член цієї сім’ї приречений на загибель, так як, за словами глави сім’ї, колишнього чиновника Мармеладова, “в бідності ви ще зберігаєте благородство вроджених почуттів, у злиднях ж ніхто і ніколи”. Іншими словами, з бідності людина ще може вибратися, з убогості – ніколи. Колись Мармеладов займав гарну посаду, але позбувся її з-за своєї пристрасті до спиртного (спочатку Достоєвський хотів написати “Книгу про п’яненький”). Він, як і багато інші герої Достоєвського, здатний до самоаналізу, наділений мовою, і навіть красномовним. Він розуміє, що багато в чому він винен сам, і не намагається знайти себе особливої виправдання. Мармеладов сам себе не поважав і зневажав. Єдине, що йому було необхідно, – це співчуття. Мармеладов переступив межу бідності і опинився “на дні”, йому було нікуди йти, не від кого чекати допомоги. І як результат – нещасний випадок і смерть.

“Нікуди йти” й дружині Катерині Іванівні Мармеладова. Колись вона належала до середніх верств суспільства, але після реформи 1861 року і перетворень у суспільстві змушена жити в злиднях, при цьому намагаючись зберегти людську гідність. Гордість і спогади про минуле роблять її життя ще тільки болісніше. Їй доводиться доглядати за маленькими дітьми, тягнути жалюгідне існування. Сувора життя і болісна хвороба приводять її до загибелі.

Сонечка Мармеладова – особлива героїня роману. В її образі Достоєвський показав все найкраще, що може бути властиво маленькому людині. Це і жертовність, і співчуття, і любов до людей. Сонечка – сильна особистість. Вона приносить себе в жертву заради інших, хоче позбавити інших, дорогих їй людей, від ролі жертви. Вона “мусила отримати жовтий квиток”, щоб допомогти родині. Вона, незважаючи на важкі умови життя, зуміла зберегти в собі віру в майбутнє, віру в людину. “Вічна Сонечка” – так характеризує її Родіон Раскольников, який багато в чому їй зобов’язаний, і перш за все своїм духовним і моральним відродженням. Для автора “вічна Сонечка” стала ідеалом смиренності, лагідності, покірливості і любові до людей. Вона “вічна”, так як вічні ті ідеали, які вона проповідує і яких дотримується. Сонечка Мармеладова – один з найяскравіших і важливих образів у романі.

Та ж доля і в сім’ї Родіона Раскольникова. Його сестра Дуня, бажаючи допомогти братові і матері, готова пожертвувати собою і вийти заміж за багатого іс ділової людини Лужина, до якого вона відчуває огиду. Це ще один приклад самопожертви і геройського поведінки людей, що потрапили у важких умовах.

До жертв Петербурга відноситься і Лисавета, вимушена терпіти все від своєї сестри.





Схожі твори: