Головна Головна -> Твори -> Як я розумію лірику Ф. І. Ттчева

Як я розумію лірику Ф. І. Ттчева



Мене завжди захоплював надзвичайний світ поезії, який чарував своєю таємничістю, загадковістю, хвилювало душу, наповнював її любов’ю до всього: до людини, до природи, до батьківщини … Ще з малих років пам’ятаю улюблені рядки:

Лазур небесна сміється,

Нічний омита грозою,

І між гір росяно в’ється

Долина світлою смугою …

Це уривок з вірша чудового Ф. І. Тютчева “Ранок у горах”. Не дивно, що саме ці слова великого поета звучать в моїй душі, адже навіть Тургенєв так відгукнувся про творчість Тютчева: “Про Тютчева не сперечаються: хто його не відчуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії”.

Перший свій вірш поет написав, коли йому було одинадцять років. З цього часу народився новий геній російської поезії. У творіннях Тютчева ми відчуваємо його внутрішнє життя, невтомну роботу думки, складне протиборство хвилювали його почуттів. За творами Тютчева можна визначити настрій поета: чи то це печаль, чи то радість – все розкривають рядки:

О, віща душа моя!

О, серце, повне тривоги,

О, як ти б’єшся на порозі

Як би подвійного буття!

Особливу увагу звертаєш на опис природи, яка оспівується поетом у всій своїй красі. Читаючи “Весняну прозу”, уявляєш, як “перший грім гуркоче”, “гримлять гуркіт”. І разом з усім цим занурюєшся у святкову музику весни, у природні ігри та забави: “будуть швидшими та граючи, гуркоче грім”, грім “весняний, перший” і все навколо радіє цьому торжеству в природі. А згадаймо рядки про море:

На нескінченному, на вільнім просторі

Блиск і рух, гуркіт і грім-

Тьмяним сияньем облите море,

Як добре ти в безлюддя нічному!

Зибь ти велика, зибь ти морська,

Чим це свято так святкуєш ти?

Хвилі несуться, подзвонюючи і виблискуючи,

Чуйні зірки дивляться з висоти.

Як влучно в кількох коротких віршованих рядках Тютчев підмічає пишність природи, її радість. Він відкриває читачеві неповторну красу, звертаючи увагу не тільки на очевидні явища, але й на приховані для звичного сприйняття речі, тим самим підкреслюючи загадковість оточуючого нас світу:

З гори скотившись, камінь ліг у долині.

Як він впав? ніхто не знає нині

Зірвався ль він з вершини сам собою,

Іль був розтрощити волею чужий.

Століття за століттям пронеслося:

Ніхто ще не дозволив питання.

Краса російської природи вразила письменника з юних років, і, я вважаю, що саме тому він її одушевляється, зводячи в ранг живої істоти. Це підтверджують наступні рядки:

У ньому є душа,

У ньому є свобода,

У ньому є любов,

У ньому є мова.

Іноді Тютчев навіть обожнює навколишній світ, одночасно намагаючись розгадати його таємниці:

Природа-сфінкс. І тим вона вірніше

Своїм спокусив губить людини,

Що може статися, ніякої від віку

Загадки немає і не було у неї.

Продовжую читати. Ось, наприклад, “Весняні води”:

Ще б полях біліє сніг,

А води вже навесні шумлять.

Біжать, і будять сонний брег,

Біжать, і виблискують, і гласять …

Все-таки який свіжістю і підбадьорливою силою віє від кожного слова!

Але найбільше мене приваблює любовна лірика поета. Адже, на мій погляд, тільки в любові людина повністю оголює свою душу, відкриваючи її для світлого почуття. Як відомо, Тютчев був щасливий в коханні, любив з ранньої молодості до самої старості. Пора закоханості для поета – це золотий час:

Я зустрів васі все минуле

У віджиле серце ожило:

Я згадав час золоте

І серцю стало так тепло …

Ці рядки присвячені Амалії Лерхенфельд, в яку був закоханий письменник в юності. Але все-таки самі прекрасні вірші про кохання були написані Тютчевим для Є. А. Денісьевой. Це такі шедеври його лірики, як “О, як убивчо ми любимо …”, “Чому молилася ти з любов’ю …”, “Не говори: мене він як і раніше любить …”, “Весь день вона лежала в забутті …” та інші . Всі ці витвори увійшли в так званий “денісьевскій цикл”.

Любовна лірика поета загадкова, таємнича, душевно:

Любов, любов – свідчить переказ –

Союз душі з душею рідний –

Їх с’едінен’е, сочетан’е,

І фатальне їх злиття,

І … поєдинок фатальною.

А той факт, що у своїх творах Тютчев особисті переживання піднімає до загальнолюдського значення, робить його лірику ще більш проникливою, вона стає ще ближче читачеві:

О, як убивчо ми любимо,

Як у буйній сліпоти пристрастей

Ми то всього вірніше губимо,

Що серцю нашому милею!

Але цікавий ще один прийом, який Тютчев використовує при написанні віршів про кохання. Намагаючись проникнути в найпотаємніші куточки серця, поет-чоловік виступає в ролі коханої їм жінки і пише від її імені, в результаті чого народжуються дуже виразні твори:

Не говори, мене він, як раніше, любить,

Мною, як і колись дорожить …

О ні! Він життя моє нелюдяно губить,

Хоч бачу, ніж в руці його тремтить.

Він міряє повітря мені так обережно й скупо …

Чи не мерят так і лютому ворогу …

Ох, я дихаю ще болісно і важко,

Можу дихати, але жити вже не можу.

І навіть на схилі років, коли життя підходить до кінця, поет на весь голос говорить про любов:

О, як на схилі наших років

Ніжніше ми любимо і забобонний …

Сяй, сяй прощальний світло

Любові останньої, зорі вечірньої!

Мені дуже подобається лірика Тютчева. Вона вражає мене своєю яскравістю, самобутністю, глибиною відображення почуттів. Цей поет надзвичайно талановитий, причому його талант розкривається не в абстрактних описах, а у розкритті душі людини, його сприйнятті природи, його стосунки а людьми. Це допомагає з усією глибиною відчути підтекст твору, визначити межу між важливим і суєтним, між прекрасним і буденним ..


Загрузка...



Схожі твори: