Головна Головна -> Твори -> Проблема взаємозв’язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада»

Проблема взаємозв’язку вождя і народу в романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада»



Роль вождя, провідника в народному поступі — одна з, так званих, вічних тем у світовій літературі. П. Куліш, видатний український письменник і культурний діяч, також звернувся до цієї проблеми у своїй «Чорній раді» — першому українському історичному романі. Ця спроба — одна з перших у новій українській літературі. Пізніше тема буде по-своєму розроблена І. Франком, Л. Українкою та ін.

Як часто буває, і це неодноразово ілюструвала історія, народ, коли певний діяч знаходиться на гребен і популярності, висуває його на провідну роль, керуючись при цьому серцем, своїм внутрішнім зором, інтуїцією. А минає час, і якщо народ не бачить швидких реальних зрушень чи просто перестає розуміти свого ватажка, то саме він і скидає, усуває від влади свого обранця, нерідко страчуючи чи відправляючи у вигнання колишнього улюбленця. І часто народ (натовп) не бачить і не розуміє, що ним маніпулюють інші могутні, до певного часу приховані, постаті.

Саме така ситуація розгортається в Україні XVII ст., коли країна опинилася на роздоріжжі. Куди йти? Помирає Б. Хмельницький, усувають від влади безвільного сина Хмельницького Юрія. Поступово беруть верх вузькі, антидержавницькі інстинкти — і Україну розколено надвоє: на Правобережну і Лівобережну Україну. Цими частинами керують Тетеря, Сомко, Брюховецький, Василь Золотаренко. Кожен з них прагне влади, і кожен з них говорить правильні слова. Усе залежить від народу, який перебуває в роздумах. Кого обрати?

Кожний з претендентів починає «працювати» на свою популярність заради свого успіху.

Яким Сомко як щира, пряма людина менш за все звертає увагу на красні промови, а щоденно, поступово робить свою справу. До того, що Брюховецький із викраденим сріблом поїхав на Запоріжжя, Сомко ставиться майже з байдужістю, вірячи в мудрість народу. Він як людина лицарської вдачі і людей міряв такою міркою! «Іванець гетьманує тільки над п’яницями», — відповідає Сомко полковнику-священику Шраму. Він бажає після перемоги повернути «гетьмана їх… в свинопаси». Але не так сталося, як прагнув зробити цей поборник честі й лицарства.

Брюховецький як людина хитра, практична та цинічна розуміє, що гроші — це могутня зброя, міцніша за гармати й кулі. 1 він тихо, підступно, плекаючи мрію помститися Сомкові, завоював грошима і обіцянками владу на Запоріжжі. «А так як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм:

«Іван Мартинович! Іван Мартинович!». А він, ледачий, з усіма обіймається, да братається, да горілкою поїть…», — так розказує Шрамові Божий Чоловік, якому з самого початку все стало зрозуміло. Але народ поки що не розуміє…

Якщо гасло Сомка: «…нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право», то Брюховецький каже: «Не знатимете під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні».

Що ми з цього бачимо? Сомко виступає за оптимальний устрій спільного життя для всіх верств населення, бо в противному разі будуть заворушення, або просто почнеться громадянська війна. Брюховецький же просто відкидає, заперечує існування певних прошарків українського суспільства: козацької старшини, деяких міщан — ніби вони й не частина народу! Тобто Сомко — об’єднуюча, примирююча сила, Брюховецький — роз’єднуюча сила, енергія, що вносить розбрат у суспільство. Але народ цього поки що не розуміє.

Брюховецький «грає на народ»: «Чоловік сей був у короткій старенькій світині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно». І говорить він відповідно: «Дітки мої!… Чим же мені прохарчати вас, чим вас зодягнути? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як крем’ях» або: «Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко — да й те оддасть своїм курчаткам, так і я все до останнього жупана пороздавав своїм діткам».

У двобої «гроші — правда» починають перемагати гроші, лестощі. Поки Сомко робить спроби об’єднати навколо себе однодумців, від нього відійшли Зіньківський, Миргородський і Полтавський полки і «поклонились Іванцеві». Сомко починає працювати з подвоєною енергією. Але вже запізно. Скликано «чорну» раду та проголошено гетьманом Брюховецького. Всі: і просте козацтво, і міщани, і московське військо на чолі з князем Гагіним — обмануті чи прямо підкуплені.

І лише згодом усі побачили сутність Брюховецького, коли той кинув напризволяще вчорашніх своїх соратників і насміявся з них. Нарешті народ прозрів, але час втрачено: Сомко ув’язнений і невдовзі страчений. Шрам поліг за рідне місто. Хто лишився з поборників об’єднання України? Сам народ і лишився. Правда, зараз він не витримав життєвого іспиту. Але колись він знову висуне ватажка, якому вдасться перебороти супротивників і довершити Сомкову справу.





Схожі твори: