Головна Головна -> Твори -> Соціалістичний утопізм М. Г. Чернишевського

Соціалістичний утопізм М. Г. Чернишевського



Російський соціалістичний утопізм походив на французький Християнський соціалізм, представниками якого були Шарль Фур’є й Клод Анрі Сен-Сімон. Їх ціль полягала в тому, щоб створити загальне благополуччя, причому реформу провести так, щоб кров не була пролита. Вони відмовлялися від ідеї рівності і братерства та вважали, що суспільство повинне будуватися за принципом взаємної подяки. Вони затверджували необхідність ієрархії: більше здатні повинні займати більше високі щаблі, менш здатні – менш високі щаблі. Але хто ж буде розділяти людей на більш і менш обдарованих? Чому подяка – це найкраще? Тому що той, хто внизу, повинен бути вдячний іншим за те, що він унизу. Вони ставили проблему повноцінного особистого життя. Буржуазний шлюб (укладений у церкві) вони вважали узаконеною торгівлею жінкою, тому що жінка не може себе забезпечити благополуччям і продається; в ідеальному ж суспільстві вона буде вільна. Отже, на чолі усього повинен стояти принцип взаємної подяки. Чернишевський же у своєму романі «Що робити?» особливий упор робить на розумний егоїзм (розрахунок вигід).

Якщо подяка поза людьми, то розумний егоїзм лежить у самому «я» людини. Кожна людина потай або відкрито вважає себе центром Всесвіту. Чому ж тоді егоїзм розумний? А тому, що у романі «Що робити?» вперше розглядається новий підхід до проблеми, «нові люди» Чернишевського створюють нову атмосферу. По Чернишевському, «нові люди» бачать свою «вигоду» у прагненні приносити користь іншим, їхня мораль – заперечувати і руйнувати офіційну мораль. Їхня мораль звільняє творчі можливості людської особистості. «Нові люди» менш болісно вирішують конфлікт сімейного, любовного характеру. У теорії розумного егоїзму є безперечна привабливість. «Нові люди» вважають працю абсолютно необхідною умовою людського життя, вони не грішать і не каються, їхній розум перебуває у самій повній гармонії з почуттям, тому що ні розум, ні почуття їх не перекручені хронічною ворожнечею проти інших людей. Можна простежити хід внутрішнього розвитку Віри Павлівни: спочатку вона знаходить внутрішню волю, потім з’являється необхідність суспільного служіння, а потім повнота особистого життя, необхідність трудитися незалежно від особистої волі і суспільної сваволі. Усі «нові люди» це одна особа – так виникає проблема особливої людини. Така людина – Рахметов Він відрізняється від інших, тому що він – революціонер, він – єдиний індивідуалізований персонаж. Читачеві видаються його риси у вигляді питань: чому він поступив так? навіщо? Ці питання і створюють індивідуальний тип. Він – «нова» людина в його становленні, Всі нові люди – дуже надумані персонажі, і єдиний, хто пов’язаний із цією епохою, – Рахметов. Зречення від себе з «розрахунку вигід»!

Тут Чернишевський виступає не як утопіст. І в той же час існують сни Віри Павлівни як вказівка на ідеальне суспільство, до якого автор прагне. Чернишевський прибігає до фантастичних прийомів:  у Вірі Павлівні в сні є сестри-красуні, старша з них – революція – умова відновлення. У цій главі доводиться поставити багато крапок, що пояснюють добровільний пропуск тексту, що однаково цензура не пропустить і в якому б оголилася головна ідея роману. Поряд із цим є образ молодшої сестри-красуні: нареченої, що позначає любов, – рівноправність, що виявляється богинею не тільки любові, але й насолоди працею, мистецтвом, відпочинком. «Десь на півдні Росії, у пустельному місці, розкинулися багаті поля, луги, сади. Стоїть величезний палац із алюмінію і кришталю, із дзеркалами, килимами, із чудесними меблями. Усюди видно, як люди трудяться, співають пісні, відпочивають». Між героями – ідеальні людські відносини: скрізь сліди щастя і достатку, про які колись і мріяти було не можна, Віра Павлівна у захваті від усього, що бачить. Звичайно, у цій картині багато утопічних елементів, соціалістичної мрії в дусі Фур’є. Недарма у романі неодноразово виникають їхні імена в тій або іншій формі, натяками.

У романі зображені тільки сільська праця і говориться про народ «взагалі», дуже узагальнено. Але ця утопія в головній своїй думці дуже реалістична: Чернишевський підкреслює, що праця повинна бути колективною, вільною, присвоєння плодів її не може бути частковими, усі результати праці повинні йти на задоволення запитів членів колективу. Ця нова праця повинна опиратися на високі науково-технічні досягнення, на вчені і сильні машини, що дозволяють людині перетворити землю і все своє життя. Роль робітничого класу не виділена. Чернишевський знав, що перехід від патріархальної християнської громади до соціалізму повинен бути революційним. А поки було важливо закріпити у свідомості читача мрію про краще майбутнє. Це сам Чернишевський говорить вустами «старшої сестри», що звертається до Віри Павлівні зі словами: «Ти знаєш майбутнє? Воно світле і прекрасне. Любите його, прагнете до нього, працюйте для нього, наближайте його, переносите з нього у сьогодення скільки можете перенести». Роман М. Г. Чернишевського – це утопія. Але у XX столітті була і антиутопія – це не вимисел, це доведення вже існуючих і прогресуючих форм до крайнього ступеня. Романи – антіутопії були написані Замятіним («Ми») і Оруеллом («1984»). Вони багато в чому подібні, і, прочитавши їх, ми розуміємо, що необхідно щось міняти у суспільстві, неможливо, щоб все дійшло до того, що за тобою безупинно стежать очі «Великого брата». Не можна жити у скляних будинках, але ж це, може бути, трапиться за певних умов.





Схожі твори: