Головна Головна -> Твори -> Роздум: письменник не суддя, а лише свідок

Роздум: письменник не суддя, а лише свідок



Література – найдавніше мистецтво. З незапам’ятних часів люди намагалися виразити в словах своє життя, свої думки й почуття. Спочатку це були усні сказання, дбайливо збережені в пам’яті й передані з покоління в покоління, потім, з виникненням писемності, стала можливою більше доконана й, якщо можна так виразитися, більше ефективна передача цих відомостей. Так з’явилися літописи, а слідом за ними й художньою літературою. Однак будь-який добуток, будь то роман, повість, оповідання, поема й т.д., будується по одному принципі: сюжет розвертається на тлі історичних подій, які можуть навіть не згадуватися, але в кожному разі описувана епоха диктує свої умови й робить часом незриме, а часом цілком відчутний вплив на долі героїв, і письменник волею-неволею дає свою оцінку цій епосі й супутньої їй подіям. (Хоча, звичайно, усякому правилу відповідають виключення.)

     Слова А. П. Чехова, винесені в назву теми даного твору, вірні лише почасти. Чому? Тому що автор може бути безстороннім тільки тоді, коли описувана епоха досить далека від нього в часі (у цьому він, до речі, те саме що історики, перед якими коштує та ж проблема об’єктивності оцінки). Цьому є кілька причин. По-перше, сучасне письменникові уряд. Хто насмілиться відкрито виразити свої погляди на існуючий режим? Стосовно до Росії: зараз це можливо (при нібито демократії) і навіть модно, а в XIX столітті або протягом практично всього XX століття? Таке означало б якщо не висновок, не смерть, то принаймні кінець письменницької кар’єри.                

Тому авторам доводилося або писати «у стіл», або підлаштовуватися під цензуру, а в такому випадку говорити про об’єктивність взагалі не доводиться. По-друге, сучасна письменникові епоха занадто близько його стосується: те, що він описує у своїх добутках, теоретично може відбутися й з ним, і з його близькими й друзями. Нарешті, автор – це просто людина, зі своїми смаками, симпатіями й антипатіями, і він не в змозі вийти за рамки самого себе. Бути по-справжньому об’єктивним може тільки холодний, безпристрасний цинік, що на все дивиться з байдужою цікавістю. Але таких людей мало, і їх називають моральними виродками.                              Письменник же, якщо він щирий творець, не байдужий просто по визначенню, адже людина береться за перо по двох причинах: він хоче поговорити про себе або він хоче висловити свою думку по тому або іншому питанню.

    Російські письменники звичайно ж не уникли цієї долі. Об’єктивний Л. Н. Толстой, описуючи Вітчизняну війну 1812 року? Так, об’єктивний, тому що його відокремлює від цієї війни більше напівстоліття. (Я не говорю про створені їм образах історичних діячів, це вже справа смаку.) А Пушкін, Гоголь, Достоєвський зображували у своїх добутках «маленької людини», його мир або «міське дно»? Той же Чехов, говорячи про долі російської інтелігенції? Або Шолохов, описуючи громадянську війну 1918-1922 років? Немає. Безумовно, кожний з них намагається бути безстороннім, піднятися над зображуваними подіями, але… Пушкіну, Гоголеві й Достоєвському це не вдається просто тому, що говорити про підніма цими письменниками (особливо Достоєвським) проблемах спокійно неможливо. Чехова доля російської інтелігенції занадто близько стосувалася. Шолохов, мабуть, найбільш безсторонній, але й він не зміг домогтися повної об’єктивності історика аж до констатації факту – незважаючи на всі зусилля автора, співчуття до червоноармійців однаково проривається.

    Як видно з вищевикладеного, все це в принципі закономірно. Письменник, на відміну від історика, може собі дозволити не бути об’єктивним, адже він не суддя, а лише свідок, на підставі показань якого згодом буде винесений справедливий вирок епосі.


Загрузка...



Схожі твори: