Головна Головна -> Твори -> Етапи життя і творчості І. О. Буніна

Етапи життя і творчості І. О. Буніна



“Російським класиком кордону двох століть” назвав Буніна К. Федін. Бунін був найбільшим майстром російської реалістичної прози та видатним поетом початку XX століття. Письменник-реаліст бачив і неминуче руйнування, і запустіння “дворянських гнізд”, наступ буржуазних відносин, що проникали в село, правдиво показав темряву і відсталість старої села, створив багато своєрідних, запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливо художник пише і про чудове дар любові, про нерозривний зв’язок людини з природою, про найтонших рухах душі.

Літературна діяльність Буніна починається в кінці 80-х років минулого століття, молодий письменник в таких оповіданнях, як “Кастрюк”, “На чужій стороні”, “На хуторі” та інших, малює безвихідну убогість селянства. В оповіданні “На край світу” автор розповідає про переселення безземельних українських селян в далекий край Уссурійський, описує трагічні переживання переселенців у момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і думи людей похилого віку.

Твори 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя. Відбувається знайомство з Чеховим, Горьким. У ці роки Бунін намагається поєднувати реалістичні традиції з новими прийомами та принципами композиції, близькими до імпресіонізму (розмита фабула, створення музичного, ритмічного малюнка). Так в оповіданні “Антоновські яблука” показані зовні не пов’язані епізоди життя згасаючого патріархально-дворянського побуту, пофарбованого ліричної сумом і жалем. Проте в оповіданні не тільки туга за запустіло “дворянські гнізда”. На сторінках виникають чарівні пейзажі, овіяні почуттям любові до батьківщини, які стверджують щастя злиття людини з природою.

І все-таки соціальні проблеми постійно присутні в його творах. Ось колишній миколаївський солдат Мелітон (“Мелітон”), якого прогнали батогами крізь стрій, що втратила сім’ю. В оповіданнях “Руда”, “Епітафія”, “Нова дорога” встають картини голоду, злиднів і розорення села. Ця соціальна викривальна тема як би відтісняється на другий план, на перший план виходять “вічні теми”: велич життя і смерті, нев’януча краса природи (“Туман”, “Тиша”). В 1909 р. Бунін писав Горькому з Італії: “Повернувся до того, до чого ви радили повернутися, – до повісті про село” (оповідання “Село”).

Сільська життя дане через сприйняття братів Тихона і Кузьми Красова. Кузьма хоче вчитися, потім пише про життя, про лінощів російського народу. Тихон – великий кулак, який нещадно розправляється з селянським хвилюванням. У автора помітно поєднання безвідрадною картини життя села з невірою в творчі сили народу. Але він правдиво показує в “Селі” відсталість, грубість, негативні, важкі боку сільського побуту, які були результатом вікового гноблення. У цьому сила повісті. На цьому наголосив Горький: “Дорогий мені цей скромно прихований, заглушений стогін про рідну землю. Дорога благородна скорботу, болісний страх за неї, і все це ново. Так ще не писали “. “Село” – один з кращих творів російської прози початку XX століття.

У 1911-1913 рр.. Бунін все ширше охоплює різні сторони російської дійсності: і виродження дворянства (“Суходіл”, “Останнє побачення”), і потворність міщанського побуту (“Гарна життя”, “Чаша життя”), і тему любові, яка часто буває згубної (“Гнат “,” При дорозі “). У великому циклі оповідань про селянство (“Веселий двір”, “Будні”, “Жертва” та інші) письменник продовжує тему “Села”. У повісті “Суходіл” рішуче переглядається традиція поетизації садибної життя, схиляння перед красою згасаючих “дворянських гнізд”.

Ідея кровного єднання помісного дворянства і народу в повісті “Суходіл” поєднується з думкою автора про відповідальність панів за долі селян, про їх страшної вини перед ними. Протест проти фальшивої буржуазної моралі помітний в оповіданнях “Брати”, “Пан із Сан-Франциско”. В оповіданні “Брати” (він написаний після поїздки на Цейлон) змальовано образи жорстокого, пересиченого англійця і молодого “тубільця”-рикші, закоханого в дівчину-туземку. Кінець жалюгідний: дівчина потрапляє в дім розпусти, герой закінчує життя самогубством. Колонізатори приносять руйнування і смерть.

В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” письменник не дає імені героєві. Американський мільйонер, все життя витратили в гонитві за прибутком, на схилі років разом з дружиною і дочкою їде до Європи на “Атлантиді”, розкішному човні тих років. Він самовпевнений і заздалегідь передчуває ті насолоди, які можуть бути куплені за гроші. Але все мізерно перед смертю. В готелі на Капрі раптово він помирає. Його труп в старому ящику з-під содової назад відправляють на пароплав. Бунін показав, що пан з Сан-Франциско (“нова людина зі старим серцем”, за висловом Буніна) належить до числа тих, які ціною убогості і загибелі багатьох тисяч людей придбали мільйони і тепер п’ють дорогі лікери і палять дорогі гаванські сигари. Своєрідним символом фальші їх існування автор показав закохану пару, на яку милувалися пасажири. Тільки один капітан корабля знає, що це “найняті закохані”, за гроші грають у любов для ситої публіки. І тут контраст життя багатих і людей з народу. Образи трудівників овіяні теплотою і любов’ю (коридорний Луїджі, човняр Лоренцо, горяни-волинщиків), вони протистоять аморального і брехливим світу ситих.

Жахам війни Бунін протиставляє красу і вічну силу любові – єдиної і неперехідної цінності (“Граматика кохання”). Але іноді й любов несе приреченість і загибель (“Син”, “Сни Гангу”, “Легка дихання”).

Після 1917 року Бунін опинився в еміграції. У Парижі він пише цикл оповідань “Темні алеї”. Особливо привабливі в них жіночі образи. Любов – найвища щастя, але вона буває недовговічною і неміцною, любов буває самотньою, покинутій (“Холодна осінь”, “Париж”, “На чужині”). Роман “Життя Арсеньєва” (1924-1928 рр..) Написаний на автобіографічному матеріалі. Тут часом поетизується минуле монархічної Росії. Героїчна війна Росії з фашистською Німеччиною хвилювала художника, він любив свою батьківщину.

Бунін близький Чехову, писав російські новели. Він майстер деталі, чудовий пейзажист. На відміну від Купріна Бунін не прагнув до острозанімательним сюжетами, його відрізняє ліризм розповіді. Визнаний майстер прози, Бунін – і видатним поетом. У 80 – 90-х роках XIX століття улюбленою темою віршів була природа (“Листопад”). Ось образ осені, “тихої вдовою” вступає в лісові хороми:

Ліс, точно терем розписної,

Ліловий, золотий, багряний,

Веселої строкатою натовпом

Стоїть над світлою галявиною.

З’являлися і декадентські мотиви, але ненадовго. Видаються цивільні вірші “Джордано Бруно”, “Ормузд”, “Пустош” та інші, в ряді віршів даються реалістичні картини сільського і садибного побуту, зі співчуттям окреслені образи простих людей (“Пахар”, “Косовиця”, “На Плющисі”, ” Пісня “).

Бунін був чудовим перекладачем (“Каїн” і “Манфред” Байрона, “Кримські сонети” Міцкевича, “Пісня про Гайавату” Лонгфелло; переклади з Шевченка – “Заповіт”). Для нас важлива висока поетична культура Буніна, майстерне володіння скарбами російської мови, високий ліризм художніх образів, досконалість форм його творів.





Схожі твори: