Головна Головна -> Твори -> Любовна лірика О. С. Пушкіна (1)

Любовна лірика О. С. Пушкіна (1)



Напевно, в життя кожної людини рано чи пізно приходить кохання. Кому-то вона приносить радість і щастя, комусь – гіркота нерозділеного почуття, а для кого-то стає джерелом страждань від неможливості утримати це почуття.

Не перелічити ті чудові і найтонших відтінків любові.

Геніальний художник А. С. Пушкін мав надзвичайний талант – вміння відчувати будь-який рух серця, передавати всі відтінки почуттів людини у своїх віршах:

Можу ль на красу виглядаю без розчулення,

Без боязкою ніжності і таємного хвилювання.

Через усе життя проніс Пушкін поклоніння красі, втіленням якої була для поета Жінка. Напевно, саме тому так різноманітна в пушкінській ліриці тема кохання.

У житті поета було чимало захоплень: і швидкоплинних, і більш глибоких, і таких, які буквально перевертали його життя. І кожне народжувало в душі поета вірші.

Гімном високому і світлого почуття Любові став вірш Пушкіна “Я помню чудное мгновенье …”, присвячене А. П. Керн. Тут, у Михайлівському, Ганна Петрівна і Олександр Пушкін побачилися через шість років після їхньої першої зустрічі.

Вірш починається зі спогаду про дорогий і прекрасному образі, про “швидкоплинному баченні”, на все життя увійшло в свідомість поета. Це сокровенне спогад зігріте таким трепетним і гарячим почуттям, що ми мимоволі долучаємося до цього благоговійному схиляння перед святинею краси. Цілком віддаючись охопив її почуття, поет зраджує забуттю дрібні житейські турботи, “тривоги галасливої метушні”, вважаючи їх нікчемними, та й непотрібними, коли мова йде про кохання:

У томління смутку безнадійною,

У тривогах гучної суєти

Звучав мені довго голос ніжний

І снилися милі риси.

Поет відтворює інший настрій почуттів і думок періоду заслання. В пам’яті його милі, небесні риси не стираються, а “голос ніжний” все так само звучить, тільки, можливо, трохи більше приглушено:

У глушині, в темряві ув’язнення

Тяглися тихо дні мої

Без божества, без натхнення,

Без сліз, без життя, без любові.

І раптом, “душі настав пробудження, і ось, знову з’явився ти …”. І далі – раптово воскресле почуття, порив почуттів, які захопили всю істоту поета.

Дивно, що самі звичайні, звичні, часто вживані нами слова у вірші Пушкіна дають відчуття незвичайного щастя, радості, любові.

Саме цю “пісню торжествуючої любові” почув у вірші Пушкіна композитор М. І. Глінка, який написав на вірші поета романс. Долі було завгодно розпорядитися так, щоб романс був присвячений композитором дочки Ганни Петрівни Керн.

Так любов з’єднала вірші і музику, створивши гімн чистому та високому почуттю.

Серед перлин любовної лірики Пушкіна виділяється ще один вірш – “Я вас любив”.

Я вас любив: любов ще, може,

В душі моїй згасла не зовсім;

Але нехай вона вас більше не турбує;

Я не хочу засмучувати вас нічим.

Кому присвячені ці рядки? Онєгін? Наталії Гончарової? Це залишилося таємницею поета. Безумовним залишається одне: те високе почуття, пережите і передане нам поетом, було і залишається втіленням істинного шляхетності й людської гідності. Ці рядки – приклад поваги свободи почуттів коханої, істинного мужності люблячу людину відмовитися від свого щастя в ім’я щастя коханої. О. С. Пушкін знайомиться з родиною М. С. Воронцова. Блискуча графиня Єлизавета Воронцова Ксаверівна вводить поета в свій салон, де він був прийнятий просто, щиро, з любов’ю. Поруч із цією розумною, красивою жінкою Пушкін був завжди пожвавлений, весел. Він любив і його любив!

Коли, любов’ю і млістю упоєний,

Безмовно перед тобою уклінний,

Я на тебе дивився і думав: ти моя, –

Ти знаєш, мила, бажав чи слави я …

Любов ця залишила глибокий слід в ліриці поета і подарувала світові прекрасні рядки:

… Але я любимо … Наодинці зі мною

Ти так ніжно! Цілувань твої

Так полум’я! Слова твоєї любові

Так щиро повні твоєї душею!

Незабаром настала розв’язка: за наказом царя Олександр Пушкін їде на північ, в маєток батьків, під нагляд місцевої влади. Під час самотніх прогулянок Пушкін із сумом згадує прекрасну Елізу Воронцову, їх зустрічі, останнє побачення.

Безмовним свідком пережитого був подарунок Воронцової – таємничий перстень-талісман:

Бережи мене, мій талісман,

Бережи мене за днів гоніння,

За днів каяття, хвилювання:

Ти в день суму був мені даний.

В останньому посланні Єлизавета Ксаверівна просила Пушкіна знищити всі її листи. Він виконав її прохання: від листів залишився тільки попіл і чудові гіркі вірші:

Прощавай, лист любові! прощай: вона веліла. Як довго зволікав я! як довго не хотіла Рука спалити всі радощі мої! .. Та годі, час настав. Горі, лист кохання.

Марія Раєвська, Єлизавета Воронцова, Ганна Керн, Катерина Ушакова, Наталія Гончарова …

Завдяки їм спалахувало серце поета, завдяки їм ми і сьогодні можемо з трепетом вимовляти вірші поета. Всю гаму людських почуттів відображають вони: легку, безтурботне закоханість, захоплену радість у відповідь любові, гіркоту нерозділеного кохання і згасаючого почуття.

Любовна лірика Пушкіна – це відображення його життя. Це відображення того, що дійсно було відчути і пережито поетом. Але яким би не було його почуття, воно обов’язково несе на собі відблиск душевного благородства та моральної чистоти.

Тому любовна лірика поета пробуджувала і ще буде будити “почуття добрі” у багатьох поколінь.

Бєлінський писав про Пушкіна: “… читаючи його твори, можна чудовим чином виховати в собі людину, і таке читання особливо корисно для молодих людей обох статей. Жоден з російських поетів не може бути стільки, як Пушкін, вихователем юнацтва, освітню, фізкультурно юного почуття “.

На закінчення хотілося б навести кілька рядків власного твору, які служили б узагальненням теми. Можливо, вони не зовсім досконалі, але йдуть від душі, від серця і присвячуються великому поету Олександру Пушкіну:

Твоя любов будь-якому почуттю може бути прикладом,

Хоч не завжди в любові ти постійний був.

Але ангел у вигляді милої, чистої діви –

Все життя тебе він дбайливо зберігав!


Загрузка...



Схожі твори: