Головна Головна -> Твори -> Образ Тетяни Ларіної у романі О. Пушніна «Євгеній Онєгін»

Образ Тетяни Ларіної у романі О. Пушніна «Євгеній Онєгін»



Тетяна Ларіна – головна героїня роману у віршах О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Іноді читачам здається, що автор неправильно дав назву своєму твору. Симпатії усіх, хто береться читати роман, завжди на боці його чарівної героїні – Тетяни. Якщо прочитати роман пильніше, ми побачимо, що образ головного героя Пушкін змальовує,як літописець чи біограф – розгортає події у часі, якісь окремі і розглядає більш детально. Тетяна ж, оскільки не є головною героїнею, з’являється у романі двічі – у своєму родовому маєтку та на балу у Петербурзі. Уперше читач бачить Тетяну тоді, коли Онєгін з’являється на святкуванні її дні народження. Вона – старша з двох сестер Ларіних. Сестри є протилежністю в усьому. Вона – гарна, нерозумна білявка, інша – чорнява і романтична дівчина. Навіть її простонародне – «спогад про давнину дівочу». Вона – «печальна, дика, мовзлива, неначе сарна полохлива…», «… задумлива, смутна і мовчазлива». Якщо її сестра Ольга весела, грається з подружками (та Євгеній зазначає: краси в цій Ользі не знайти, як у Вандейковій мадонні») – Тетяна самотня, полюбляє сидіти сама біля вікна. Її розвага – не вишивання, як в інших дівчат, а романтичні історії про кохання Річардсона і Руссо, сонник Мартина Задеки.

Пушкін підкреслював близькість Тетяни до народу не тільки її простонароднім ім’ям, а й її уподобаннями. Тетяна разом із дворовими дівчатами ворожить на Святвечір, дослухається до розповідей забобонної няні, таємно вичитує з книжки  сенс своїх снів… Проста і гарна дівчина, з чистим серцем та допитливим розумом, вона шукає свого романтичного героя і знаходить його в Онєгіні. Чому вона закохана у Ленського? Він також, як і Тетяна – романтичний герой, мандрівник, студент Гетінгенського університету. Людські пересуди одразу «повінчали» Тетяну та Євгенія, проте цього могло не статися. Пушкін визначає цю мить так:

  • …Чар якийсь незрозумілий
  • Закрався у її думки;
  • У серці мрія зародилась;
  • Прийшла пора – любов явилась…
  • Тож чому саме Євгеній стає її обранцем?
  • Тут Пушкін каже просто:
  • Давно сердечне умлівання
  • У груди стиснені лилось,
  • І ждала дівчина… когось.

Тож Євгеній – поки що «хтось» для Тетяни. Вона закохується лише в образ. Свою мрію, яка нарешті набула якихось певних рис. Онєгін для неї – втілення одухотворених героїв «коханця Юлії Вольмара», Малека-Аделя, Лінара, Вертера і  Грандісона – «усі в уяві нетерпливій в єдиний образ одяглись, усі в Онєгінії злились…». Сама Тетяна, «подібно Юлії, Дельфіні», закохана, не вміючи висловити свої думки російською, просто переписує текст любовного листа з французького романа та відсилає його Онєгіну як свій…

Для Онєгіна, світського лева, раптова закоханість сільської дівчинки – лише неприємний випадок, він відповідає їй, як і має відповісти дорослий чоловік дівчинці-тінейджеру (навіть досить чемно!): «Я не створений для шлюбу». Він намагається не образити її душу, та однаково перше дівоче почуття її відкинуто…

Минає кілька років – і Онєгін знову зустрічає Тетяну – тепер чарівну світську даму, дружину бойового генерала. Онєгін у захваті: уперше він серйозно закоханий… Як і коли дика романтична дівчинка перетворилася на блискучу хазяйку столичних балів?

Саме несподіване нещасне кохання відкриває для Тетяни-дівчинки світ дорослих почуттів. Вона читає багато книжок з бібліотеки садиби Онєгіних, через які дівчині відкривається внутрішній світ   коханого: «Належну знайдено дорогу; дається Тані зрозуміть усе ясніше – слава Богу, – кого судилось полюбить, віддати пал сердечний: дивак сумний і небезпечний…»

Пізніше, приїхавши до Москви, вона пройде науку виїздів у світ, поводячись у товаристві… Зміцніє і виросте її душа, вона стане окрасою і господинею  віталень, на рівні розмовлятиме зі світськими левицями (наприклад, із Ніною Вронською, «Клеопатрою Неви»). Та набувши світського досвіду, Тетяни вона залишиться тією дикою і романтичною дівчинкою, що вміла кохати, товариство навчило її вишуканих манер, смаку у вбранні – але відкрило найголовніше – здатність до чистого людського почуття. Відповідь Тетяни на його почуття звучить, неначе помста – гіркий докір на те, що він,  із своїм досвідом, не побачив і не оцінив сили її почуттів:Ваш осуд вислухала я… Настала ж черга і моя… Була молодша я в ту пору,

  • Здається, краща я була,
  • Любила вас – та, крім докору,
  • Що в серці вашім я знайшла?..

«Вам, вихованцеві Москви, була не люба я…» – каже Тетяна. «Та нині  так змінились ви? Чому впадаєте за мною? Чи не тому, що між юрбою моє уславлене ім’я, що княжий титул маю я?..» Тетяна дорікає предмету свого кохання: «Як з вашим серцем і умом буть почувань дрібних рабом?..» І поважає його і зараз, навіть і любить: «А щастя виявилось так близько…» Пушкін вже майже штовхає Тетяну назустріч своєму герою-ловеласу, та розуміє: ні,  Тетяна не для Онєгіних, її чиста і красива душа не створена для одноденного кохання, вона сильна і цільна, їй потрібно або все – або нічого. Її простонародне християнське виховання не дозволяє Тетяні гріха навіть із коханою людиною.Тому її вибір такий: «Та з ким я стала до вінця – зостанусь вірна до кінця».Я Пушкінська Тетяна – чудовий приклад високої любові, такої, яка приносить навіть себе у жертву – заради того, щоб не зрадити, не принизити це найкраще з почуттів. Якби Тетяна не відмовила Онєгіну, їхнє кохання перетворилося б на одне з багатьох їхніх пригод. Натомість її відмова піднесла цю історію на рівень трагедії і легенд у світовій літературі. Пушкін любить свою Тетяну, він захоплений її життям – і дівочим, і жіночим. Тетьяна – втілення пушкінського ідеалу жінки. А ідеал, чи ні, – кожна жінка має відповісти на це питання хоча б раз у житті.

 





Схожі твори: