Головна Головна -> Твори -> Образ Макара Нагульнова у романі М. Шолохова «Піднята цілина»

Образ Макара Нагульнова у романі М. Шолохова «Піднята цілина»



Одним з найбільш колоритних образів, що запам’ятовуються, описаних у романі М. Шолохова «Піднята цілина», є образ Макара Нагульнова, що був червоним партизаном, секретарем гремячінського партосередку. Єдиною метою його, Нагульнова, існування є «світова революція». Багато жителів Гремячій Балки не люблять і навіть побоюються Макара, який досить нездержливий на мову і  при  нагоді цілком може пустити в хід кулак, а те й наган. Одержавши під час війни контузію, Нагульнов підданий нервовим припадкам – що і говорити, з таким і справді краще триматися насторожі. Але в той же час натурі Макара Нагульнова властивий і якийсь специфічний ідеалізм, який не відразу вдається розглянути за його похмурою зовнішністю, різкими висловленнями і часом непередбаченою поведінкою. Він весь немов створений із протиріч, «з гострих кутів». На початку роману, після сцен розкуркулювання, Давидов, Нагульнов і Разметнов обговорюють підсумки «проведених заходів».

 Коли Разметнов зізнався, що йому до болю жаль дітей розкуркуленого Гаєва, Нагульнов упадає в сказ і істерично кричить про те, що якщо заради революції йому накажуть розстрілювати з кулемета юрби жінок, старих і дітей, то він, не коливаючись, натисне на курок. Після цього з Нагульновим відбувається припадок. Але той же Нагульнов звільняє свою колишню дружину Лушку відразу ж після того, як він же вбив її коханця – розкуркуленого Тимофія Рваного, який втік з висилання.  У чому ж тут справа? Навіть Давидов, здається, у цій ситуації надійшов би інакше. Відпускає тому, що любить її, відпускає, незважаючи на те, що вона заподіяла йому своєю поведінкою багато щиросердечних страждань, відпускає, прекрасно розуміючи, що цілком може понести за це покарання.

Макар Нагульнов щиро вважає себе комуністом. Але при всьому при цьому він часто не погоджується з лінією, проведеною партією, за що одержує наганяй від Давидова. Коли районне начальство вирішує принести Макара «у жертву», виключивши його з партійних рядів, йому здається, що життя його скінчилося. Відправившись після нещасливих зборів з району назад у хутір, Нагульнов твердо вирішує, що, приїхавши додому, надягне військову форму і застрелиться зі свого нагана.

Але по дорозі до Гремячого він змінив своє рішення. Лежачи біля кургану на траві, дивлячись у бездонне небо, Макар раптом представляє, як будуть зловтішатися на його похоронах вороги, і хід його думок повністю змінюється. Не дочекаються вороги, щоб він, Макар Нагульнов, став зводити рахунки з життям. Раніше він всіх їх першими в могилу укладе. Нагульнов, безсумнівно, людина смілива, навіть сміливий до безрозсудності. Коли мужики і баби прийнялися грабувати колгоспні комори, він один встав проти розлютованої юрби і, загрожуючи наганом, не допустив розкрадання колгоспного добра.

Для того щоб відшукати і вбити Тимофія Рваного, він починає за ним стежити поодинці. Адже, коли довідалися про те, що Тимофій, який утік, з’явився в їхніх краях, Давидов спочатку запропонував повідомити про нього в районне ОГПУ. Але Нагульнов непохитний – чекістів викликати не треба, інакше їхній приїзд може «злякати вовка». Примітна також сцена вбивства Тимофія Рваного. Адже він вийшов з темряви на Макара так, що тому залишалося тільки нажати на спуск. Але проте, Нагульнов окликає ворога, щоб той подивився в очі своєї смерті. У цьому випадку є всі підстави говорити про те, що натурі Макара властиве справжня, природна шляхетність. І схоже, що не став би він стріляти з кулемета в дітей і жінок, як грозив напередодні припадку. Особисте життя Нагульнова протікає досить своєрідно. Прекрасно знаючи про те, що його дружина Лушка плутається з Тимофієм Рваним, та і взагалі строгою поведінкою не відрізняється, Макар, проте, дозволяє їй робити все, що її душі завгодно. Єдина умова: не нагуляти дитини і не принести в будинок «дурну хворобу».

Здається, так міг би надійти далеко не кожний чоловік. Коли Макар все ж таки виганяє Лушку з будинку, то виявляється, що він зробив це тому, що вона голосила при всьому чесному народі по Тимофієві, якого відправляли в посилання. Такої публічної ганьби Нагульнов простити їй вже не може. І потім, коли Лушка затягла у свої сіті Давидова, Макар зовсім не ревнує й не має ніяких претензій до Семена. Йому лише жаль, що його колишня дружина обрала черговою «жертвою» саме його товариша. Але і після цього, як виявилося пізніше, Нагульнов не перестав кохати Лушку, відпустивши її в ніч загибелі Тимофія. Є в Макара Нагульнова й інші, більш необразливі дивацтва. Перше – це, звичайно ж, захоплення англійською мовою. Майже за чотири місяці Макар вивчив… вісім англійських слів, притім слів, з його погляду, «особливо революційних». По визнанню Макара, знання іноземної мови знадобилося йому для того, щоб з першою ж нагодою прийняти саму активну і діяльну участь у світовій революції.  Як тільки англійські, «індійські» і інші пролетарі скинуть капіталістів, він, Макар, відразу ж відправиться до братів по класу і пояснить їм, що треба робити, щоб не повторити помилок їхніх російських товаришів. Цілком зрозуміло, що ця праця, яку добровільно звалив на свої плечі Нагульнов, ніколи не принесе результатів ні по об’єктивним, ні по суб’єктивних причинах. Та і сама ідея світової революції, що займала розуми більшовиків, зрештою виявилася неспроможної і була знята з порядку денного, хоча Макарові і не вдалося дожити до цього часу і він не пізнав розчарування, не побачив катастрофи мети, до якої прагнув. Адже саме з нею він зв’язував все своє життя і всі надії, цілком щиро приносячи у жертву ідолові світової революції всього себе і свої людські почуття. Примітно й інше щире захоплення Нагульнова: по ночах, вивчаючи англійську мову, він слухав спів півнів. Здавалося б, досить дивне заняття для «лицаря світової революції», але спробуємо розібратися, у чому його причина. Можливо, у захопленні Нагульнова півнячим співом знайшла вихід його підсвідома тяга, ні більше ні менше, як до Гармонії з великої букви. Справді: суперечливий світ, у якому він живе, не влаштовував Макара: хтось хоче створювати колгосп, хтось не хоче і, більше того, активно цьому противиться. А от півнячий хор співає врочисто і складно поза залежністю від того, який політичний режим встановлений у країні. Правда, і серед півнів знайшовся «опортуніст», що вніс дисгармонію в стрункий хор гремячінських півнів.

 І Макар негайно ж виносить йому вирок: як будь-який «незгодний» з генеральною лінією, півень, що псує загальний спів, повинен бути знищений. Здається, цей вчинок Нагульнова також відкриває схованки його душі. Макар взагалі в спілкуванні з людьми досить грубий. Особливо грубий він буває, спілкуючись із дідом Щукарем. Правда, самого діда також нерідко «заносить» у його вигадках і міркуваннях, і тоді Нагульнов негайно ж намагається заткнути рот нездержливому в мовленнях старому. Щукарь дійсно цілком здатний порушити плавний хід колгоспних зборів: коли на порядку денному стоїть, наприклад, питання про норму виробітку колгоспників, дід як ні в чому не бувало починає досить докладно розповідати про те, як козак на прізвисько Мовчун довів до білого розжарення своїм мовчанням навіть попа на сповіді…

Звичайно, Щукарь – не півень, і відрубати йому голову, принаймні на зборах, не представляється можливим, але Нагульнова знову, як і у випадку з «півнем-опортуністом», мучить відчуття дисгармонії. І тоді Макар виявляється, по суті, єдиним учасником зборів, що бажає заткнути рот балакучому дідові. Навіть Давидов, що спочатку гнівався на Щукаря, регоче, як дитина. Макар знову виявляється на самоті. І все ж таки саме такі ідеалісти, як Нагульнов, і робили революцію, приносячи себе в жертву в самім буквальному значенні. А потім вже по їхнім костям до влади приходили партійні функціонери.

 


Загрузка...



Схожі твори: